МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ МІСЬКИЙ ЦЕНТР ПОЗАШКІЛЬНОЇ РОБОТИ ТА ДИТЯЧОЇ ТВОРЧОСТІ ім. А.П. Гайдара

З В І Т

про велосипедну туристичну подорож
другої категорії складності
по південній частині Східноєвропейської рівнини
(Південний захід Одеської області),

здійсненної в період з 19 по 27 березня 2005 р.

Маршрутна книжка № 18/2005

Керівник групи : Михайленко Тарас Анатолійович

Заступник керівника: Пєнов Олександр Григорович

Організація спортивного походу

Головна ідея походу:

— в спортивному плані, було покладено мету проходження велосипедним маршрутом степної, середньо пересіченої зони, в умовах міжсезоння, Пошук найбільш складних ділянок на південному заході України, підготовку членів спортивного клубу “Альгадра” до літнього велосипедного маршруту більш високої категорії складності;

— в навчальному плані – закріплення навчальної програми гуртків на практиці з тем, що стосуються велосипедного туризму та туристського побуту в складних спортивних походах;

— в пізнавальному плані район цікавий багатою історією, етнографією, природознавством: Ізмаїльська фортеця з діорамою “Штурм фортеці 1790 р.”), Ізмаїльські музей О.Суворова та музей побуту Придунав’я, музей Татарбунарського повстання (смт Татарбунари), Троянів Вал (залишки сухопутного воєнно-торгового сполучення між Римом та портом Акерман, а, з огляду на останні дослідження, ще більш давня пам’ятка давньогрецької культури). Цікаві та різноманітні за своїм складом ділянки дунайських плавнів, багато в чому ендемічна флора і фауна Буджакського степу. Все це далеко не повний перелік напрямків пошукової роботи, чи просто ознайомлення.

Під’їзди до початку або кінця маршруту не складні:

— від Одеси до Білгород-Дністровського, Сарати, Арцизу (обидва селища за 25 км від Татарбунар) та Ізмаїлу можна під’їхати пасажирським потягом. Відправлення з Одеси в 14.50 (в Ізмаїлі – 22.19), з Ізмаїлу в 23.06 (прибуття до Одеси в 6.40);

— на аварійний випадок – досить розгалужене автобусне сполучення між населеними пунктами району. Крім того до залізничних станцій гілки Одеса-Ізмаїл-Рені велосипедній групі можна вийти не більше ніж за один ходовий день, майже з любої точки маршруту.

Обрана нитка маршруту з початком і кінцем в одній точці ґрунтується на місці проживання членів групи і на тому, що всі інші можливі варіанти маршрутів вже були пройдені різними складами в різноманітних по складності походах. Докладніше про оптимальний вигляд походу для не місцевої групи в розділі “Підсумки походу, виводи і рекомендації”.

Аварійні виходи з маршруту і його запасні варіанти викладені на “Оглядовій карті”.

Зміни до маршруту – останній ходовий день пройдено по запасному варіанту з-за погіршення погодних умов.

На маршрут не вийшло чотири учасники групи з фінансових та медичних причин.

Під час підготовки походу групою було покладено за мету:

- практичне застосування в умовах багатоденного походу знань та навичок здобутих під час освоєння річної програми гуртка; їх використання в умовах міжсезоння;

- підвищення рівня майстерності та кваліфікації майбутніх інструкторів клубу;

Навчальна частина походу ставила за мету проведення заліку до закінчення учбової програми гуртка «Туристи-провідники», перевірку якості здобутих знань з теми «Орієнтування на місцевості», «Робота завгоспа з харчування» в умовах автономного маршруту.

Основна нитка маршруту розроблялась по території Буджакського степу та характеризується метою – виконання умовного маршруту з автономними діями групи в питаннях орієнтування та організації харчування, а також складним вирішенням питань забезпечення питною водою та паливом для приготування їжі.

Додаткові дані про похід

1. Організація:	Спортивно-туристський клуб *«АЛЬГАДРА»,* Ізмаїльський Центр позашкільної роботи та дитячої творчості. 68600, Одеська обл., м. Ізмаїл, пр. Суворова, 20, Тел.: 2.24.12., 2.27.39.

2. Кількість учасників:	8 чоловік.

3. Параметри походу:	Міжсезоння

Вид туризму	Категорія складності	Протяжність активної частини, км	Тривалість		Термін проведення
			Загальна	Ходових днів
Велосипедний	друга	405	9	7	19 – 27.ІII

4. Район, підрайон:		Південна частина Східноєвропейської рівнини (Південний захід Одеської області –“Буджакський степ”)

5. Нитка маршруту:		Ізмаїл – Кислиця – гирло Степове – Кілія – Ліски – Стенсовські плавні – оз.Сасик – Вишневе – Сарата – Арциз – Весела Долина – Бородино – Тарутине – Нов. Іванівка – Олександрівка – Городнєє – р. Вел. Катлабух – бал. .Карасулак – Червоноармійське – Жовтневе – Владичень – Котловина – Новосільське – пр. Скунда – пр. Репіда - Ізмаїл

6. Запасні варіанти : Запасні варіанти для кожного ходового дня розроблені з урахуванням можливого погіршення погодних умов для виходу з степної зони і районів полів на асфальтові шляхи та дороги з поліпшеним покриттям:
І ход. день: Використання траси Кислиця - Кілія.
ІІ ход. день: Проїзд крізь пгт. Вілкове – Нерушай – Глибоке - Татарбунари.
ІІІ ход. день: Жовтий Яр – Татарбунари – Арциз.
ІV ход. день: Арциз – Тарутине – Малоярославець 1.
V ход. день: Нова Іванівка – Голиця – Василівка - Жовтневе
VІІ ход. день: Жовтневе – Болград – Владичень – Котловина - Плавні(або з Жовтневого на Каланчак – Лощинівку – Ізмаїл).
VІІІ ход. день: Плавні – Новосільське – Нов. Некрасівка – Ізмаїл
7. Аварійний варіант : Аварійні варіанти розроблені з використанням залізничного транспорту гілки Одеса-Ізмаїл та автодоріг державного та обласного сполучення:
І-ІІІ ходові дні: — використання автомобільних шляхів Ізмаїл – Лебедівка (Кілія); ІV-V ходові дні: — виїзд з використанням залізничної гілки Одеса-Ізмаїл; VІ-VІІ ходові дні: — використання автобусного сполучення Ізмаїл-Болград.
8. Групу випустила :	МКК 115-00-55554000 Одеської обласної федерації туризму

Похід закріплює програму другого року навчання гуртка «Туристи-провідники» і є заліковим для присвоєння звання «Організатор спортивного туризму» та набору походів до другого розряду з змагань туристських спортивних походів.

СКЛАД ГРУПИ

№ п/п	Фамілія, ім’я, по-батькові учасників групи	Рік народження	Туристський досвід	Місце роботи, навчання
1.	Михайленко Тарас Анатолійович	1964	Вело. Р ІІІ Карпати, Крим П/Вод/. Р V Пр.Урал	Центр ВР і ДТ методист
2.	Пєнов Олександр Григорович	1985	Вело У ІІІ Під.Захід Од.обл. Піш Р І Під.Захід Од.обл.	ІДГУ, ІІІ курс
3.	Дубик Михайло Ігорович	05.10.1988	Вело У І Під.Захід Од.обл.	ІП/ліцей, ІІІ Б курс
4.	Федійчук Дмитро Геннадійович	07.10.1990	Вело У І Під.Захід Од.обл.	ЗШ № 11, 9 г
5.	Базилюк Вадим Валерійович	16.06.1989	Вело У 3 сс Під.Захід Од.обл.	ЗШ № 4, 10 а
6.	Моску Христина Дмитрівна	31.12.1989	Вело У І Під.Захід Од.обл.	ЗШ № 6, 9 б
7.	Гаркович Надія Василівна	05.07.1989	Вело У І Під.Захід Од.обл.	ЗШ № 9, 10 а

На фото: члени групи зліва на право : №№ 3, 5, 4, 7, 2, 6, 1.

ВІДОМОСТІ ПРО РАЙОН ПОДОРОЖІ

Одеська область розташована на крайньому південному заході країни. Площа – 33,3 тисячі квадратних кілометрів. Умовно область поділяється на три частини: Північна (Савранський, Балтський. Котовський. Червоноокнянський, Любашовський райони); Центральна (м. Одеса, Ананьєвський, Березовський, Комінтернівський, Біляєвський, Овідіопольський райони); та Буджакський степ ( Білгород-Дністровський, Арцизький, Тарутинський, Кілійський, Болградський, Ізмаїльський, Ренійський райони).

Межі Буджакського степу проходять від р. Дністер до злиття річок Прут та Дунай. Більша частина області, зокрема Буджакський степ, відноситься до Причорноморської низини, яка поволі понижується до узбережжя Чорного моря з великою кількістю лиманів. В міжріччі Дністра та Прута, повз кордон з республікою Молдова висоти досягають 230 м над рівнем моря. (Всі висоти належать до відрогів Подільської височини, які розтягнуті у майже меридіональному напрямку ( тому найтяжчими (фізично) ділянками маршрутів є західно-східні напрямки)).

Гідрографія району належить до басейну Чорного моря. Головні річки Дністер та Дунай. Їх дельти сильно заболочені (плавневі ділянки). Значні їх площі осушені під посадки сільськогосподарських культур (Маякські, Стенсовські, Салмановські, Прапорські плавні). Майже всі малі річки району більшу частину року пересохлі. Від деяких з них лишились тільки назви балок та ярів. В приморський частині більшість природних озер та лиманів гірко-солені (декотрі з них - Бурнас, Алібей,Шагани мають солоність в 1,5 – 2 рази вищу за морську). Озера крайньої західної частини степу – прісні. Найбільші прісноводні озера – Ялпуг, Катлабух, Кагул.

Дуже значну роль в водопостачанні області відіграють артезіанські свердловини та колодязі (які іноді досягають 35 – 40 м). Значна частина населених пунктів (особливо району солених озер) використовують привізну питну воду.

Область налічує близько 500 ставів та два водосховища. На терені Буджакського степу систему ставів має більшість великих сіл.

Ґрунтові води розташовані близько до поверхні і виходять на неї на схилах балок та ярів. На жаль на сьогодні, більшість джерел та польових колодязів зникли і, схоже, що головною причиною їх зникнення є саме господарська діяльність людини. Крім того, вода більшості джерел та колодязів мінералізована та насичена воднем та сірководнем (південно-західний, середній Буджак та район дунайських плавнів).

Щодо рельєфу: загалом поверхня області рівнинна, нахилена в бік Чорного моря. Найбільш високою є північно-західна частина, куди спускаються відроги Волинсько-Подольської височини. Рельєф дуже пересічений, є багато балок та ярів, які досягають до 80 – 100 м. У відрогах наявний сильний змив ґрунтів та їх ерозія, інтенсивність яких знижується у південно-західному напрямку.

Найбільш характерні ґрунти – південні чорноземи та чорноземи звичайні, середні та мало гумусні. В приморській зоні – південні солончакові чорноземи, в зоні плавнів глини та суглинки, по низинам балок та ярів розповсюджені чорноземно-лугові солончакові ґрунти та солончаки. Більшість природних різнотравно-типчаковоковильних степів розпахані. Типова степова рослинність та ґрунти збереглись лише по кордонам лиманів. Саме з огляду на розповсюдження солончакових та мало гумусних ґрунтів головною незручністю маршрутів цього району є неможливість руху велосипедної групи навіть після невеликого дощу.

Рослинність. Майже вся територія степу зайнята під посівні культури, забудовами та технічними ділянками до них, дорогами та вітрозахисними лісонасадженнями, більш-менш значних ділянок цілинного степу не збереглось. Типово степна, дика рослинність зустрічається в місцях непахотних, на крутих та ерозійних схилах балок та берегах лиманів і у неширокій лінії морського узбережжя. Характерними її представниками є коротко вегетативні види рослин, які до початку літнього сезону всихають. Для ужбережноï зони типові болотно-солончакові групи (солерос європейський – який надає літньому степу червоного кольору, кермек Мейсра, колосняк чорноморський, молокан татарський, осока колходська, синьоголовник примарський. По характеру рослинності в приморській зоні виділяють: рослинність приморських пісків, с солончакових боліт та піонерної рослинності лінії моря до яких належить галофільна рослинність, багато видів якої занесені до Червоної книги (морська гірчиця, синьоголовник приморський, катран понтійський). Дерева та кущі представлені типово заплавними породами в дельтах Дунаю та Дністра (осокір, верба, різновиди кущів верболозу), в зоні приморських лиманів тільки один вид чагарників – лох вузьколистий, який іноді досягає 2 м і схожий на невеличке дерево, та штучними насадженнями вітрозахисних лісосмуг і мало чисельних, теж штучних, гаїв та санітарних зон в яких найчастіше представлені різні види акації (біла, жовта, турецька, гледичія трьох голкова), сріблястої та пірамідальної тополь, шовковиці, дикого абрикосу (місцева назва – “жарделя”, від персидського “зард алю” – жовта слива), рідше – дуб звичайний, ясень високий, в’яз гладкий, скумпія шкіряна, бересклет європейський, дика вишня, береза, клен, платан, сосна звичайна, сосна кримська.

На відміну від рослинності, дикий світ тварин пристосувався до життя в умовах життєдіяльності людини. Якісний склад їх дуже не змінився.

Особливу групу ( та найбільшу по кількості видів) займають перелітні та зимуючі птахи та птахи, які зустрічаються тільки в окремі сезони. В очеретяних заростях – очеретянка індійська та дроздовидна, зимородок, в зоні лиманів та на узбережжі – сорокопут-жулан, сизоворонка, пеганка, лугова тиркушка, малий буревісник, вусаті синиці, морський зуйок, казарка. З хижих – зимують пустельга, яструб-перепелятник, чорний шуліка, зимняк.

Тваринний світ представляють видра річкова, норка європейська, лис звичайний, кріт європейський, кабан, заєць русак, їжак звичайний, єнотовидна собака, з гризунів – ховрах крапчастий, сірий тхір, миші домові, курганчикові, жовтогорлі, польові хом’як сірий, та розведені працівниками лісництв косулі, благородні олені, ондатри.

Ще одна велика група – представники моря, прісноводних водоймищ та річок.

Прісноводні риби складають одну з важливих частин фауни регіону. Це широко відомі на зразок сазана (по місцевому –шаран), карася (місцева назва – царек), щуки, сома, ляща (місцева назва – чебак), окунь, судак, жерех, а також маловідомі: річний вугор, сонячна риба, акліматизовані: білий амур, білий та строкатий товстолобик, кефаль-пеленгас.

Достатньо відзначити, що всі види риб, які занесені до Європейського Червоного Списку, відмічені в акваторії Дунайської дельти. Це – шип, атлантичний осетер, лосось чорноморський, умбра, чоп великий, чоп малий. Крім того плавні населяють і види занесені до Червоної книги України - білуга, стерлядь, вирезуб, піскар дунайський довговусий, шемая дунайська, смугастий йорж, бичок, морський півень. З них постійно відмічені в дельті смугастий йорж, чоп малий, лосось дунайський, рак блакитний є ендеміками Дунаю і ніде більше на планеті не зустрічаються.

В кілометровій смузі моря зустрічається багато видів представників моря: більшість з них з річкою безпосередньо не зв’язані, можуть жити тільки в морі, але прісна вода на недовгий час їм не школить. Тут зустрічаються прохідні види: бичок (пісчаник, кругляк, кнут), камбала, глосса (річна камбала), калкан (найбільший з камбал Чорного моря), мерланка, хамса, шпрот (кілька чи сардель), чорноморська ставрида, скумбрія.

В авандельті зустрічається катран – чорноморська акула, три види дельфінів – афаліна, білобочка, морська свиня. Не так давно в межах гирла Дунаю рибалки зустрічали і тюленя-монаха.

Графік руху та технічний опис маршруту

Дні в дорозі	Дата	Ділянка маршруту від - до	Протяжність км	Чистий ход. Час	Характеристика путі, природні перешкоди	Примітки. Погодні умови
І	19.03	Ізмаїл - Ст.Некрасівка - 1-ий шлюз	13	0.55	Асфальтована дорога	Зранку – дощ. Т- близько 3⁰. Вітер уривчастий, боковий,. Днем – Т- до +3⁰. Вітер сильний з поривами. Короткочасний дощ.
		1-ий шлюз – 1-ий пором – Кислиця	11	1.20	Асфальтована дорога. Дорога з бетонним покриттям. Асфальтована дорога.
		Кислиця – 2-ий пором – гир.Степове –	12	1.55	Польова дорога. Захисна дамба з ґрунтовою доро-гою.
ІІ	20.03	гир.Степове – шл. “Кофа” – Кілія	15	1.10	Захисна дамба з ґрунтовою дорогою. Дорога з бетонним покриттям. Вулиці пмт.	Вночі Т- —6⁰. Зранку вітер сильний Пн. Сх. Паморозь. Днем середня хмарність. Т- —3 - 0⁰. Вітер Пн. Сх , сильний до шквального
		Кілія – о. Салманівський - Ліски	22	1.45	Дорога з покриттям, асфальтована дорога місцевого сполучення
		Ліски – Стенсовські плавні – оз. Сасик – узбережжя моря	23	3.40	Ґрунтові колії плавнів, в районі оз. Сасик з глибокими коліями.
ІІІ	21.03	Узбережжя (база ІЦКК) – Лиман – Трихатки – шосе на Тузли Татарбунари	42	3.25	Польові та ґрунтові дороги озерної дамби. Ґрунтові дороги полів. Дороги з покриттям між сільського сполучення. Асфальтова дорога	Зранку середня хмарність. Т- —6⁰. Днем помірна хмарність. Вітер - до сильного, північних напрямків. Т близько +2⁰впродовж дня.
ІІІ	21.03	Шосе – Татарбунари – Арциз	37	2.45	Дорога з поліпшеним покриттям. Асфальтована траса Татарбунари – Арциз.
IV	23.03	Арциз – Вознесенка – Нов. Каплани - Василівка	29	3.00	Вулиці міста. Дороги місцевого призначення з покриттям, часто з ґрунтовими ділянками та гравієм	Вночі до — 3⁰. Зранку уривчастий Пн вітер. Мала хмарність. Т близько 0⁰. Вдень сильний Пн.З. вітер. Т до +8⁰. Безхмарно. Надвечір Т близько 0⁰. Вночі - —2⁰
IV	23.03	Василівка – Перемога – Весела Долина – Південний схил балки р. Сака (лісовий масив Бородіно)	25	2.50	Польові та ґрунтові дороги по балкам. Асфальтована дорога Перемога-Весела Долина. Бездоріжжя кар’єрних розробок. Стара польова колія по під лісний масив
V	24.03	Лісовий масив Бородіно – Березино – Тарутине	17	1.50	Асфальтована траса, місцями (здебільшого в околицях пмт) ґрунтові дороги.	Зранку густий щільний туман. Т до 2⁰. Вітер слабкий. На протязі дня небо від чистого до середньої хмарності. Т не вище +7⁰. Вітер в другій половині дня – сильний стрічний. Вночі сильний дощ.
V	24.03	Тарутине – Ярове –Вольне –Нова Іванівка	42	4.30	Асфальтована дорога місцевого значення. Ґрунтова розбита дорога. Польові колії
VI	26.03	Нова Іванівка – Олександрівка – Городнєє – Червоноармій-ське	35	4.50	Польові дороги та розбиті колії по балкам Киргиж-Китаю. Асфальтована траса від Городнього	Зранку щільний туман,вітер середній Пд.Зх. Т 0 - 3⁰. Днем вітер сильний, Пд, ПдЗх. Т до 8⁰. Під вечір невеликий дощ.
VI	26.03	Червоноармійське – балка Кайнакі – балка Карасулак - Жовтневе	27	2.10	Вулиці села. Польові дороги на схилах балок. Бездоріжжя балки Карасулак.
VIІ	27.03	Жовтневе – Новий Каланчак	14	1.30	Польові та ґрунтові дороги попід лісосмуги. Ділянка дороги з покриттям повз село.	Зранку вітер серед-ній, Пв.Сх. Т- 4-7⁰. Т Туман. Днем легка хмарність. Т до 12⁰. Вітер сильний південний.
VIІ	27.03	Новий Каланчак – вис. 90 – в/ч “Лощинівка” – Ізмаїл	37	4.00	Польові дороги. Бездоріжжя між захисними лісосмугами. Ґрунтові дороги. Траса Ізмаїл – Каланчак.

Всього активним способом пересування пройдено — 405 км, протягом семи ходових днів ( в тому числі дві дньовки).

Субота 19.03.2005 р.(Карта маршрута)

І–ий ходовий день: Ізмаїл – Ст. Некрасівка – 1-ий шлюз – 1-ша поромна переправа - Кислиця – 2-га поромна переправа гирло “Степове”

Всю ніч йде невеликий, але затяжний дощ. Зранку погода похмура. Вітер уривчастий, північно-східний. Температура - близько 3° С.

О 7-ій ранку група збирається в приміщенні туристського клубу Центру позашкільної роботи. Остання перевірка готовності, денний інструктаж з техніки безпеки, розподіл постійного порядку руху, склад та визначення направляючого та замикаючого підгруп, повторення основної сигналізації під час руху та дії учасників при виникненні позаштатної ситуації, ознайомлення з планом ходового дня та ниткою маршруту, визначення запланованих привалів та місця обідньої зупинки. (Такий початок робочого дня простійний для всього походу).

7.30. Починаємо рух двома підгрупами три та чотири велосипеди (зараз і надалі, при рухові по автошляхам та населеним пунктам, група з цілей безпеки та, дотримуючись правил ДР, розділяється на підгрупи з дистанцією руху 50 – 80 м в залежності від завантаженості та значення автошляху). По вулиці Залізнякова виїжджаємо до санітарної зони міста
(Фото. 1). За нею, через залізничний переїзд,, на автодорогу Ізмаїл – Кислиця.

Майже відразу за залізничним переїздом нас накриває досить сильний дощ. причому сильний зустрічний вітер не вщухає.

8.20. Минаємо центр села Стара Некрасівка. Виїхавши з нього після санітарного привалу за двадцять хвилин проїжджаємо міст єрику 1-го Старонекрасівського шлюзу рибгоспу “Придунайський рибак”

Дощ помалу закін-чується, але вітер лишається сильним зустрічно-боковим.

рибоулов-лювач рибгоспу за 1-им шлюзом, ще за 10 хвилин минаємо насосну станцію за 1,5 км від першої поромної переправи на о. Кислицький (6 хвилин руху від “насоски”).

За 8 хвилин руху минаємо шлюз “Желязка” (Фото.2). Ще 2 км руху по насипній дамбі, що розділяє Кислицький рукав Дунаю та нагульні стави Багатянських плавнів, і зупиняємось на привал (9.41.) біля другого рибовловлювача нагульних ставів. Дощу майже не має, тільки легка дощова мла.

2-ий рибовлолювач

Фото 2: Підїзд до шлюзу “Желязка”

Після привалу, за два кілометри, минаємо 3-ій “Кислицький” шлюз і за ним в’їжджаємо до села Кислиця. На самому початку села вулиця робить крутий лівий поворот і за ним на розгалуженні вулиць ми звертаємо праворуч до провулка, що веде до будівель колишньої бази прикордонних катерів. За огородженням останнього городу звертаємо на ґрунтову колію (Фото.3), що, обминаючи військову частину, виводить нас до початку захисної дамби Кислицького русла р. Дунай (Фото.4). На польовій дорозі зупиняємось для ремонту багажника.

Військова частина бази прикордонних катерів

с. Кислиця

Фото. 3: Дорога з с. Кислиця вздовж колишньої бази прикордонних катерів.

Фото. 4: Виїзд на початок захисної дамби

Після ремонту продовжуємо по дамбі яка звідси звертає до Дунаю і далі вже так і тягнеться вздовж Кислицького русла до самої Кілії. На дамбі нас зустрічає сильний лівий стрічний вітер. За 10 хв. руху (після повороту дамби вітер стає зустрічним, їхати дуже важко, швидкість мінімальна) минаємо насосну станцію і ще за 300-400 м. другу поромну переправу.

За нею дамба виходить до широкої луки русла, з під хоча б якогось прикриття лісосмугою від вітру. Вітер такий сильний, що доводиться майже двохкілометрову ділянку проходити пішки, часто роблячи короткочасні привали. Це не є приємним але, з другого боку, такий вітер швидко висушує ґрунтову колію по якій нам рухатись до самої Кілії.

10.55 Перетнувши поворот луки зупиняємось на обідній привал. Щоб його приготувати доводиться ставити вітрозахисну стінку. Тент, яки ми готували для обладнання нашої польової кухні зручно підійшов для її виготовлення. Надалі на майже всі приготування їжі ми використовуємо саме його, оскільки сильний вітер буде супроводжувати нас весь похід.

Фото. 5: Дамба русла Дунаю біля Кислицької МТС

12.30 Вирушивши з місця обіду, за 25-30 хвилин минаємо будівлі свиноферми. За фермою дорога по дамбі стає майже непроїжджою, ще й вітер – подекуди рухаємось пішки. За 16 хвилин минаємо МТС з током (Фото.5)***. Трохи далі від неї перед виходом з полів дороги непогане місце для ночівлі, в літню пору – для відпочинку та купання.

14.30 На гранично малій швидкості, іноді пішки, з-за вітру та стану ґрунту, минаємо другу нижньокислицьку насосну станцію. Ще за 20 хвилин руху (вже повністю) пішки підходимо до різкого лівого повороту дамби (Фото.6). Це початок стариці “Русло Степове” на гирлі Толмачук. Знову починається мілкий дощ, більш схожий на водяний пил.

Острів Степовий

Початок гирла Толмачук

(місце ночівлі)

Фото. 6: Дамба русла перед островом Степовий

Далі продовжувати ходовий день не має сенсу. З ранку дощ, на протязі дня вітер, докорінно змінили графік.

З’їжджаємо з дамби в бік Дунаю і по ґрунтовій колії до початку гирла Степового. Тут, коло самого гирла, одне з не багатьох чудових місць для ночівлі.

За день подолано - 36 км., за 4 год. 10 хв. чистого ходового часу.

*** — В цьому поході група вперше використовувала цифровий фотоапарат марки Genius DSC-1.3 M. Тому, на жаль, не всі кадри відповідають достатній якості. Прорахувати причини її різноманітності в одних і тих же (як здавалось) умовах на маршруті не було можливості.

Неділя 20.03.2005 р.(Карта маршрута)

ІІ-ий ходовий день : Гирло Степове – Кілія – Ліски – Стенсовські плавні – оз. Сасик – узбережжя Чорного моря

Вночі температура падає до —6⁰ С. Вітер лишається сильним. Але від нього ми захищенні високими та густими осокорами з таким же густим підліском верболозу.

6.00. Підйом. Зранку паморозь. Температура мінусова. Вода, що була в пластикових пляшках – промерзла наскрізь. День обіцяє бути безхмарним але сильний вітер утримується

Гирло Толмачук Кислицького русла

Початок русла Степове

Місце ночівлі

7.30. Рушаємо в дорогу. Вже сонячно. Вітер – сильний, північно-східний.

Викочуємо велосипеди знову на дамбу і по ній за 15 хвилин переїжджаємо міст шлюзу “Кофа” (Фото.7). За шлюзом є ще одне місце для ночівлі але воно відрізано протоками від смуги гаїв о. Степовий, тому дров тут обмаль.

Фото.7: Шлюз “Кофа”

8.32. Проминувши лівий поворот дамби в напрямі містечка Маяки, виїжджаємо на бетон який виводить до мосту на третю поромну переправу. Не звертаючи на перехресті, продовжуючи рух прямо по ґрунтовій дорозі, минаємо місце міського пляжу і за ним звертаємо з дамби на бетонну доріжку в напрямку міських будівель.

Звернувши з бетонної доріжки на першу вулицю передмістя і нікуди з неї не звертаючи, перетинаємо майже все місто. На 4-5 кварталі за будівлею церкви звертаємо праворуч і під’їжджаємо до автостанції “Кілія” (8.56.). У місцевих жителів добираємо питної води. У диспетчера станції відмічаємо похідні документи. Це не завжди вдається - все залежить від зміни диспетчерів. Частіше відмовляють.

9.55. Вирішивши всі побутові питання від автостанції по вулиці Пролетарській виїжджаємо на північ і на околиці міста повертаємо праворуч на об’їзну дорогу. На першому перехресті звертаємо ліворуч на асфальтову дорогу в напрямку острова Салманівський.

За 15 хв. минаємо тракторну бригаду і ще за 10 хв. переїжджаємо міст каналу Картал. Звідси більш-менш непогана асфальтова дорога закінчується. Далі вздовж основного русла Дунаю до самих лісків дорога в стані ремонту. Швидкість, яка від стрічного вітру і так була низькою, ще більше знижується. Якщо за мостом звернути праворуч вздовж каналу – за 7-8 км можна виїхати на захисну дамбу Стенсовських плавнів. Але дорога тут дуже розбита копитами отар та великої худоби.

11.13. Зупиняємось на привал біля насосної станції. Від неї, проїхавши 8-10 хв. по дорозі, звертаємо на захисну дамбу вздовж берега Соломонового рукава Дунаю. Від насосної станції до самих Лісків дротяна огорожа прикордонної смуги вже знята.

11.50. Проминувши поворот до причалу Ліски, за 100-200 м звертаємо до берега Дунаю і зупиняємось на обід (фотографії групи в розділі “Додаткові дані про похід”).

Соломонів рукав р. Дунай

Місце обіду нижче колишнього причалу Ліски

13.20. По обіді викочуємо велосипеди знову на дамбу і по ній, минаючи Ліски, повз водонапірну башту, виїжджаємо на асфальт до шлюзу на початку каналу Дунай-Дністер (місцеві жартома називають його БАМ) (Фото.8)

Шлюз каналу Дунай-Дністер

На Стенсовські плавні На Вілкове

Фото.8: Шлюз “БАМ”

Від шлюзу вздовж каналу веде польова колія (Фото.9). Перші 3-4 кілометри її хоч трохи захищає невеличка смуга дерев. Але це влітку. Зараз і вона не дає захисту від сильного вітру з шквальними поривами.

Фото.9: Початок польової дороги вздовж каналу “БАМ”

Майже пішки (швидкість руху в середньому не досягає й семи кілометрів за годину) за 40 хвилин проїжджаємо початок Парапорської дамби, що проходить по південному кордону північної частини Дунайського біосферного заповідника. Саме звідси і починаються Стенсовські плавні. На зверхній погляд це – звичайний степ. Таке враження дає сам канал, та значна територія полів по його східному берегу, яка була висушена під час меліоративних робіт під час спроби з’єднати Дунай з Дністром. Сама плавнева зона лишилась тільки з нашого берега каналу, та ще незначна частина її знаходиться ближче до берега Жебриянської бухти з найбільшим, в цій частині плавнів, Жебриянським лиманом.

15.25. З великими зусиллями, переборюючи сильний вітер, дістаємось до автомобільного мосту (Фото.10) траси Вілкове-Спаське (що на Одеській трасі).

Фото.10: Вихід каналу Дунай-Дністер до мосту траси на Приморське

Біля мосту, знайшовши серед рідкої лісосмуги більш-менш захищене місце, робимо привал та техогляд велосипедів з поточним мілким ремонтом. Середня хмарність, температура – не вища за 0-1^ОС, відчувається, що з справжньою силою вітру ми ще зустрінемось попереду.

15.55. Вирушаємо з привалу. Відразу за мостом звертаємо ліворуч на ґрунтову дорогу, що веде до рибальського причалу на Сасику (Фото.11). Дорога розбита вщент вантажівками. Колії глибокі, місця для проїзду обмаль. Із-за зовсім малої швидкості велосипедів та сильних поривів вітру рухатись дуже важко, подекуди і чим дальше – тільки пішки.

оз. Сасик

Фото.11: Вихід каналу Дунай-Дністер озера Сасик

На прохід до Сасика витрачаємо майже 40 хвилин. Вийшовши за рибальський причал до урвищ озера, відчуваємо дійсну силу штормового вітру.

До Сасикської дамби, що відділяє його від Чорного моря, близько чотирьох кілометрів. Навіть при супутній погоді, дорога понад берег озера не є безпечною. В багатьох місцях вона підходить під самий обрив, майже так само розбита, як ділянка до рибпункту. Крім того часто-густо заросла степовою рослинністтю.

16.45. Підходимо (саме підходимо) до південно-західного кута Сасика (Фото.12).

оз. Сасик Чорне море

До курортної зони

На с. Приморське

Фото.12: Початок захисної дамби оз. Сасик – Чорне море

Наша колія виходить до розгалуження ґрунтових доріг. Перша (щось, що колись було, або мусило бути асфальтом) веде крізь поля до села Приморське. Наступна за нею до таборів курортної зони. З перехрестя звертаємо ліворуч дамбу, що розділяє озеро Сасик та Чорне море. В літній період тут знаходиться КПП. Причорноморська зона між Приморським Кілійського району та Приморським Татарбунарського платна для немісцевих відпочиваючих та туристів.

Колись Сасик був одним з чорноморських лиманів і замість дамби була піщана коса з низкою різних по довжині прорв. Після проведення каналу берег лиману задамбували та виклали бетонними плитами до самої Катранської коси. Лиман опріснили.

Якщо до дамби ми все ж робили спроби рухатись на велосипедах, то від її початку штормовий вітер не дає нормально рухатись навіть пішки.

17.35. Пройшовши близько чотирьох кілометрів звертаємо з дамби до будівель бази відпочинку Ізмаїльського целюлозно-картонного комбінату (Фото.13).

Фото.13: Будівлі бази відпочинку Ізмаїльського ЦКК

До кінцевої мети ходового дня (а це близько 20 кілометрів) під такі умови доїхати, а тим більше дійти, явно неможливо. За всі роки наших походів в міжсезоння таких погодних умов ми ще не зустрічали.

Бівак розташовуємо в невеличкій площадці дикої оливи, що маленькими острівцями зустрічається на всій ділянці узбережжя аж до Катранки. Крім того від штормового вітру нас захищає прикриття огорожі бази.

За день подолано - 60 км., за 6 год. 35хв. ходового часу.

Понеділок 21.03.2005 р.(Карта маршрута)

ІІІ-ий ходовий день : База Ізмаїльського ЦКК – коса Катранська –
Лиман – Вишневе – Татарбунари - Арциз

Ніч майже нічим не відрізнялась від попередньої. Температура близько до —6^ОС. Вода промерзла до ранку. Але вже навчені – воду сніданку чергові тримали в своїх спальниках, що значно скоротило час на приготування. Штормовий вітер помітно послабшав, але все одно лишається сильним змінних північних напрямків.

6.20. Вирушаємо по дамбі Сасика на північний схід (Фото.14). Середня хмарність. По колії дороги затягнуті льодом калюжі.

Катранська коса

Фото.14: Ґрунтова дорога по дамбі оз. Сасик

За 40 хвилин по більш-менш укоченій колії проїжджаємо східний кут Сасика. Звідси, від кургану, починається Катранська коса, яка веде до берегів чорноморських лиманів Шагани, Алібей, Бурнас та курортної зоні Приморське Татарбунарського району. Звертаємо на північ і вже по плитам дамби (по ґрунтовці проїхати неможливо, вона повністю розбита) рухаємось у напрямі останнього збудованого шлюзу каналу Дунай-Дністер (Фото.15).

На с. Лиман

Фото.15: Катранський шлюз системи Дунай-Дністер

Перетинаємо шлюзову систему каналу. Тут, до речі, можна поповнити запаси питної води, за умови, що на насосній станції є механіки чергової зміни, а інколи (якщо є улов) й придбати свіжу морську та сасикську рибу. За шлюзом починається дуже погана ґрунтова дорога. На карті вона показана, як асфальтована, та насправді це повністю розбита двохкілометрова ділянка. За нею, перед поперечною лісосмугою, починається побитий, в хаотичних ямах асфальт, який з’єднує село Лимант та курорт “Росинка” (Фото.16). Проїхавши до крутого лівого повороту перший раз маємо відразу дві серйозні поломки: ламається вісь педалі правого шатуна, зірвавши й його різьбу і, що гірше, надколюється розвальцовка шариків втулки “Рапід”.

с. Лиман

Фото.16: Дорога да с. Лиман (Татарбунарського району)

Обидві поломки робимо на скору руку, щоб дотягнути до села Лиман.

8.40. В селі знаходимо батьків нашого випускника і, маючи під руками більш серйозні інструменти, робимо ремонт. На всі роботи загаяли майже дві години часу.

10.50. Від центру Лимана, звернувши праворуч, вирушаємо у напрямку Приморського. За чотири кілометри, не доїжджаючи до правого повороту дороги, звертаємо в поля і повз непрацюючі колгоспні будівлі починаємо підйом (Фото.17).

На Приморське На Лиман

Колгоспний двір

Фото.17: Виїзд в поля з траси Лиман-Приморське

Чим далі на північ ми просуваємось, тим, не дивлячись на вже другий день поспіль мінусову вночі температуру, вологішим стає ґрунт. Колеса набирають сипкого на вигляд суглинку. І це, і вітер, що незмінно посилюється, дуже заважають рухові.

11.50. Продовжуючи рух на північ, проминувши колишній виноградник (його можна вгадати тільки по решткам бетонних стовпчиків, розкиданих в лісосмузі зліва від дороги), а за ним дві чітко виражені поперечні лісосмуги стаємо на обідній привал (Фото.18). на схід по дуже розбитій польовими роботами дорозі (Фото.18) і спускаємось з пагорба до дороги між Приморським та Вишневим.

Фото.18: Обідній привал перед х. Трихатки

12.35. По обіді звертаємо на схід по дуже розбитій польовими роботами дорозі (Фото.20) і спускаємось з пагорба до дороги між Приморським та Вишневим.

На Вишневе

Фото.19: Спуск до хутора Трихатки

На дорозі, яка позначена на карті асфальтовою, звертаємо на північ у напрямку Вишневого. Насправді, впродовж майже шести кілометрів маємо розбиту дорогу, що місцями нагадує просто ґрунтову колію.

13.53. Зупиняємось в центрі села Вишневе (Фото.20). В магазині докуповуємо хліб, добираємо необхідну кількість води.

Фото.20: Центр с. Вишневе

За двадцять п’ять хвилин руху по асфальтованій дорозі виїжджаємо на трасу Татарбунари-Тузли. Звернувши праворуч, у напрямку Тузлів та проїхавши з півтора кілометри звертаємо знову на північ, у напрямку верхів’їв балки Глибока. Але проїхати нам вдалось не більше півкілометри. Повністю в сипкому ґрунті, що набився до вилок та в щічки гальм викочуємося знову на трасу. Рухатись в польовому режимі далі на північ у напряму Зарі, Сарати – даремна справа. Вимушені звертати до Татарбунар.

Спустившись до балки з містком, за півгодини піднімаємось на вершину східного борту долини ріки Сарата (Фото.21) і ще за півгодини в’їжджаємо до районного центру Татарбунари.

Татарбунари На Арциз хр. Кундук

На Білолісся

Фото.21: Вершина східного борту далини р. Сарата

15.10. Майже в самому початку селища звертаємо праворуч на об’їздну вулицю у напрямку селищного стадіону. Після двох різких поворотів, не звертаючи на останньому перехресті, піднімаємось на верхню вулицю і біля самого стадіону звернувши праворуч, виїжджаємо з Татарбунар (Фото.22).

Фото.22: Виїзд з Татарбунар на Арциз

16.05. Зробивши технічний привал на околиці (на дньовці доведеться міняти задню втулку повністю), вирушаємо у напрямку Арцизу. Вітер тримається сильний, північний. Температура не вища за 3^ОС. Перемінна хмарність.

16.35. Дорога перетинає верхів’я балки Баштанка. Минаємо поліпшену дорогу, яка веде у напрямку ставу с. Дмитрівка, який місцеві називають “Кирхан”. Групам слід знати, що позначеного на картах лісного масиву на півночі ставу не існує. Майже весь його південний берег оточений дачами та городами. І лише на західному березі є невеличка та рідка посадка.

Від перехрестя дорога на Арциз вузька, місцями побита, майже по всій довжині прикрита лісосмугами з обох сторін, що значно полегшує рух, захищаючи від сильного зустрічного вітру. За півгодини руху в’їжджаємо до Арцизького району.

17.46. В’їжджаємо в Павлівку. Відразу від початку села крутий спуск по сильно розбитій вулиці з кількома крутими поворотами в нижній частині. Зупинившись в центрі села, біля авто зупинки швидко міняємо пробите колесо.

По головній вулиці села виїжджаємо на захід до Арцизу. За 15 хвилин переїжджаємо міст через р. Могильник і ще за 15-20 хвилин в’їжджаємо до східної околиці містечка.

По нижній вулиці доїжджаємо до центрального перехрестя і перед ним звертаємо праворуч на бокову вуличку. Вона перетинає колії залізної дороги Одеса-Ізмаїл і крізь невеличкий парк виходить до верхньої вулиці, де живе колишній випускник нашого клубу. Його завжди гостинний будинок дає змогу відпочити на дньовці, познайомитись з містом та його історією, зробити необхідний серйозних ремонт заднього колеса та профілактику всіх велосипедів. Чим і будемо займатись завтра.

За день подолано - 79 км., за 6 год. 10 хв. ходового часу.

ВİВТОРОК 22.03.2005 р.

День відпочинку (Арциз)

Окрім суто побутових питань і звичайного техогляду та профілактики, головною проблемою дньовки став капітальний ремонт двох велосипедів групи.

На одному велосипеді (гірський австрійського виробництва) довелось повністю замінити каретку ведучих зірочок. Цей ремонт не проблематичний і тільки забрав деякий час.

З другим прийшлось витратити більше часу. Під час останнього ходового дня в польових умовах ми змогли тільки замінити шарики задньої втулки на трохи більші, оскільки потрібних, німецького виробництва, комплектуючи ремонтний набір, ми так і не змогли знайти. Захистити шарикопідшипник з зовнішньої боку довелось саморобною шайбою. Природно, що за кілька десятків кілометрів шарики розбили і так вже тріснувшу втулку. Заднє колесо вимушені були перешпицювати на просту втулку ХТЗ. Звісно мороки добавила підгонка шпиць.

Зрештою, ці недоліки в підготовці технічних засобів до походу стосуються більше питань фінансування, аніж якості та ретельності проведення підготовчого періоду. Адже вся фінансова сторона походу вже багато років лежить на батьках членів клубу. Звідси невтішний результат – чим складніші походи готує колектив спортивних гуртків, тим менше учасників групи можуть оплатити витрати.

Середа 23.03.2005 р.(Карта маршрута)

ІV-ий ходовий день: Арциз – Вознесенка 1-а – Василівка – Нові Каплани
Василівка – Перемога – Весела Долина – лісний
масив Бородино (долина р. Сака)

5.30. Підйом групи. Нічна температура нижче нуля вже стала звичною. Єдине що змінилось – закінчились шквальні пориви вітру. Зранку він середній, на протязі дня – до сильного (10-15 м/с). Небо найчастіше безхмарне або ж з середньою хмарністю. Денна температура значно підвищилась. На сонці в затишку навіть здається, що пригріває. Щоправда на вітрі це відчуття швидко зникає.

6.50. Група полишає гостинну оселю. Піднявшись на верхню вулицю і звернувши на ній ліворуч, виїжджаємо на центральну вулицю селища. На ній звертаємо праворуч на підйом, повз будівлю Арцизького районного відділу міліції і далі, нікуди вже не звертаючи, на виїзд з Арцизу (Фото.23).

Фото.23: Кінцева зупинка на північному виїзді з Арцизу

7.10. Майже відразу за кінцевою зупинкою зі сходу починаються міські дачі і тягнуться впродовж майже трьох кілометрів. Весь цей час дорога з обох боків захищена лісосмугами і сила вітру не відчувається. Відразу за дачами лишається тільки східна лісосмуга, а згодом закінчується і вона. Знову приходиться боротись з майже зустрічним вітром, крім того, дорога хоч і поволі, але набирає висоту по водорозділу балок Вовча та Джаллар.

8.00. Минаємо поворот на Вишняки. Дорога стає ще гіршою. Хоч вона і асфальтована, але часто-густо зустрічаються ділянки (іноді досить тривалі). На привал зупиняємось, прикрившись лісосмугою за декілька сот метрів від кургану 104. Звідси тривала ділянка чистого асфальту переходить на схід водорозділу (західний схил долини р. Джаллар) (Фото.24) з невеликим спуском, поступово ховаючи групу від вітру.

Вознесєнка 1-ша

Балка Вовча Долина р. Джаллар

Фото.24: Ділянка траси від хутора Вишняки до Вознесєнки

Ділянка гарної дороги продовжується недовго і за 1-1,5 км. і аж до самої Вознесєнки знову приходиться шукати дорогу на дорозі. А частіше легше їхати по узбіччю (Фото.25).

Вознесенка 1-ша

На Нові Каплани

Фото.25: Підїзд до верхівїв долини р. Джаллар (с. Вознесєнка 1-а)

Після привалу автозупинку Вознесєнки 1-шої минаємо за годину ходового часу. Саме село знаходиться внизу в долині Джаллара. Правда від колись досить водного лівого притоку р. Когильник майже нічого не лишилось. Рівчак з болотинами. Сам Когильник – найбільш значущий постачальник прісної води для оз. Сасик.

За зупинкою дорога робить зигзагоподібний поворот і ще за кілька кілометрів називатись асфальтовою вже не може. Ще зо п’ять кілометрів спостерігається насипне полотно з гравійним покриттям, часто з хаосом ям. А вже після повороту на Нові Каплани, це зовсім розбита ґрунтова колія (Фото.26).

Фото.26: Спуск до Нов. Каплан (б.Кашпалат)

11.10. Спустившись до балки Кашпалат, минаємо село Нов. Каплани. Хоча це скоріше хутір – кілька хат ліворуч та праворуч від мосту через подобу струмка.

За Капланами піднімаємось на західний схил Кашпалата. Досить крутий, але не довгий підйом. З його верха колія переходить в досить пристойну ґрунтову дорогу. По ній за 15-17 хвилин спускаємось до північної околиці Василівки. Не звертаючи на, певно, єдину вулицю села такого ж маленького, як і Каплани, знову виходимо на схил наступної балки з долини р. Чага. Підйом починаємо повз тракторну бригаду по лісосмузі, яка починається від останнього подвір’я (Фото.27).

Василівка

Фото.27: Західний схил балки с. Василівка

10.50. Підйом на водорозділ і спуск в долину Фурмушики зайняв близько півгодини. Ще на вершині було видно, що по долині не знайти жодного місця для приготування обіду. Тому на обід зупиняємось в кінці лісосмуги, повз яку спускались. Якраз від кінця смуги починається ґрунтова дорога по якій нам продовжувати рух.

12.00. Від’їжджаємо від місця обіду по ґрунтовій дорозі на захід. За 10 хвилин дорога звертає на північ в напрямку хутора Роза (Фото.28). Не доїжджаючи до нього звертаємо знову на захід до будівель с. Перемога

Хутір Роза

До с. Перемога

Фото.28: Ґрунтова дорога в долині р. Чага

Переїхавши міст на правий берег Чаги в’їжджаємо до Перемоги. Перша ж вулиця і є центральною. На ній звертаємо праворуч і за 5 хвилин по асфальтованій дорозі прямуємо до Веселої Долини.

12.55. Дорога приводить до верхньої вулиці села. Обминувши городи, на першому перехресті повертаємо праворуч і спускаємось до центра села в надії поставити печатки в групових документах. Але це нам не вдається. Школа закрита, а голова сільради виїхала до райцентру у справах. Більше відмітитись ніде. Сільський поштовий пункт, хоч і є, але за словами сельчан давно регулярно не працює. Відтоді, як військова частина, що знаходиться в селі була передислокована в інше місце. А ще раніше перестав працювати дослідницький центр Української сільської академії. Колись все було добре в селі.

До речі, якщо маршрут походу буде спрямований далі на північ, групі необхідно одержати дозвіл в штабі Південного командування (що в Одесі). На північ від села, відразу за мостом, починається Тарутинський полігон, один з найбільших на півдні України. І знову, але. З слів місцевих мешканців, якщо раніше дай, Боже, тиждень навкруги було тихо від артилерійської канонади та гуркоту бронетехніки, то тепер хоч один, два дні на рік можна почути якісь заворушення на полігоні.

13.30. Знову піднімаємось на одну вулицю вище і по ній викочуємося на південно-західну околицю. Ще трохи піднімаємось по асфальту до верхньої розвилки (вліво від якої починається дорога на Березино) (Фото.29) і звертаємо на захід на польову колію, що, обминаючи сільське кладовище, піднімається до будівель ферми, що видніється на вершині хребта. На карті ця дорога показана асфальтом. Вже піднявшись до ферми і порозмовлявши з сторожем стає зрозумілою ця невідповідність карти і місцевості (заодно з цим асфальтом відсутня і верхня дорога на Бородино). Розбиті та обвалені будівлі ферми, колись комплексу, – це рештки колись великого та знаного на Україні філіалу Київської сільгоспакадемії АН УРСР, що займався як зерновим, так і скотарським напрямком наукових досліджень.

На Березино

Фото.29: Південно-західна околиця Веселої Долини

Вже після виходу за рештки огорожі стає ясно, що слід було рухатись по нижній, не дуже помітній, ґрунтовці (відміченій жовтою стрілкою). Маже відразу за територією комплексу починається низка кар’єрів (всі схили р. Чага багаті на будівельний пісок). Доводиться спішуватись. Досить багато часу втрачаємо на плутанину серед ям видобутку піску.

14.15. Зрештою знаходимо слід старої, майже зарослої польової колії. Але їхати по ній в нормальному темпі не вдається. У суміші ґрунту, глини та піску колеса велосипедів в’язнуть майже по обода. Не спасають навіть добре повірені ділянки “зеленки” між коліями дороги. Мусимо робити часті зупинки, вичищаючи колеса. Ділянки навіть з найменшим підйомом – долати пішки.

Фото.30: Прохід до Бородинського лісного масиву

Майже годину такої дороги (всього близько 5 км.) виходимо на досить пристойну, при наймі спочатку польову дорогу (Фото.30).

Фото.30: Підйом до Бородинського кургану

Ще з 1,5 кілометри і польова звертає вниз до Чаги. Якщо б ми їхали нижньою дорогою (якщо вона дійсно йде сюди весь час по правому березі річки) то вже давно проїхали до місця ночівлі. Далі, в нашому напрямку, йде значно гірша, але вже не така в’язка, як на початку, колія.

Близько шести кілометрів, до кінцевої точки ходового дня тягнеться пологий підйом.

16.10. Діставшись Бородинського кургану, шукаємо місце для табору. Але ліс зовсім і давно не чищений. Поряд знайти нічого путнього не вдається. Або густий підлісок, або купини та ями. І тільки спустившись по ледь помітній лісовій дорозі майже на середину масиву, знаходимо досить пристойне рівне місце відразу після першого перехрестя просік (Фото.).

За день подолано - 54 км., за 5 год. 50 хв. ходового часу.

Четвер 24.03.2005 р.(Карта маршрута)

V–ий ходовий день: Бородино – Березино – Тарутине – Ярове –Вольне – Нова Іванівка

Ніч морозна. Небо безхмарне. Тим дивніше на ранок густий вологий туман.

Ранній підйом. Технічний огляд велосипедів, перевірка стану саморобних велобаулів (знову ж таки – шили баули з того матеріалу, за який змогли сплатити. Відповідно, шви деяких внутрішніх частин боковин не витримували завантаження та постійної тряски).

6.30. Вирушаємо з місця ночівлі по поганенькій ґрунтовій колії на південний захід, вздовж лісного масиву у напрямку МТС Бородіно (Фото.31).

Фото.31: Ґрунтова дорога вздовж кордону західної частини
Бородинського лісництва

За 15 хвилин, обігнувши кут лісу праворуч, виїжджаємо на трасу Бородіно-Березино. Траса поволі спускається по балці до долини р. Когильник. І нас накриває зовсім щільний туман (Фото.32). Вітру майже немає, швидкість групи вперше, а може й навіть один єдиний раз за весь похід. досягає нормальної величини. Але не надовго. Майже перед поворотом на СП “Березино”(7.00) проколюємо колесо.

Фото.32: Траса Бородіно-Березино за 1.5 км від СП “Березино”

7.40. Спустившись в долину Когильника в’їжджаємо в селище Березино. Відразу за першими домами перетинаємо залізничну колію колишньої гілки Арциз-Рені. Зараз із-за невеличкої ділянки Республіки Молдова цей відрізок залізничного сполучення не працює. За переїздом дорога звертає ліворуч і йде по центру селища. На центральному перехресті звертаємо ліворуч і виїжджаємо з містечка (Фото.33).

Фото.33: Південно-західна околиця Березино (на Тарутино)

За півгодини закінчуємо досить крутий підйом на південний схил долини р. Когильник. Від вершини Когильницького хребта до АС районного центру Тарутино доїжджаємо за 20 хвилин. Туман потроху розвіюється, натомість починає підніматися вітер.

Близько півгодини втрачаємо на те щоб відмітити документи. Хоч і не вихідний день, але в райраді знайти кого б не будь дуже важко. Зрештою, і то випадково, знаходимо співробітника профспілок і відмічаємо маршрутну книжку.

9.25. Від автостанції через міст Когильника виїжджаємо з Тарутино в південно-західному напрямку. Відразу ще в селищі починається затяжний і досить крутий підйом по правому схилу балки Бахмутка (Фото.34).

Фото.34: Підйом на схил балки Бахмутка над смт Тарутино

Після підйому траса перетинає кілька балок верхів’їв р. Аліяга і за годину руху від Тарутино під’їжджаємо до розвилки на Малоярославець Другий (Фото.35). Вітер вже значно посилився і ми вимушені знову збавити швидкість руху.

На Ярове Малоярославець Другий

Фото.35: Розвилка Тарутинської траси на Малоярославець 2-ий

Після повороту на Ярове дорога значно погіршується (Траса через Малоярославець веде до КПП Прикордонної служби на кордоні з Молдовою), ще й вже повністю зустрічний вітер ще більше зменшують швидкість руху.

11.18. Проминувши перший поворот до північної околиці с. Виноградівка, що знаходиться в балці верхів’їв р. Киргиж, зупиняємось на технічний привал. Цього разу зірвані внутрішні шліци веденої зірочки. Швидко відремонтувати поломку не вдається. Товщина нової зірочки значно менша за комплектацію. Щоб не гаяти часу, вкрившись від вітру вже випробуваним способом готуємо обід.

12.50. Вирушивши з обіднього привалу, за п’ять хвилин звертаємо з дороги на другий спуск до центру Виноградівки. На карті не позначено, що дорога продовжується далі у південно-східному напрямку. Видно вона збудована значно пізніше від топооснови нашої карти. За 13 хвилин від обіднього привалу минаємо центр села (Фото.36).

На с. Ярове

Фото.36: с. Виноградівка (Тарутинського району)

Перетнувши в кінці села русло Киргижа звертаємо ліворуч і починаємо підйом на правий його схил. Тут дорога вже зовсім розбита і ми рухаємось майже весь час по узбіччю.

13.45. Спустившись з хребта в балку правого притоку р. Киргиж минаємо центр с.Ярове. Не знайшовши нікого з представників влади для відмітки маршрутних документів, вирушаємо далі, звернувши на центральному перехресті ліворуч на помітно центральну вулицю.

Відразу за селом, проминувши рештки ліска (від нього здебільшого лишились тільки пні), починаємо підйом на схил балки р. Киргиж-Китай. До кінця підйому ще йде дорога з схожим на асфальт покриттям, але настільки розбита (ще й враховуючи зустрічний, вже дуже сильний вітер), що ми вимушені, зупинившись, шукати ґрунтову дорогу за узбіччям. На щастя за кілька сот метрів з правої сторони така колія знаходиться.

За лівим поворотом на водорозділі балок дорога й зовсім стає без покриття. Вітер прямо зустрічний. Рухаємось вже зовсім повільно. За годину і п’ять хвилин долаємо тільки вісім кілометрів до початку спуску в центр с. Вольне (Фото.37).

На Нову Іванівку Місце дньовки 24-25.03.

На Вольне

Фото.37: Перехрестя на центр с. Вольне

14.50. Стаємо на привал. Ріденька лісосмуга, що підходить зліва від М/Т бригади не дає змоги укритись від вітру. Хоч температура явно вища за 0⁰С, на такому вітрі вона здається мінусовою.

Від перехрестя на Вольне ґрунтова дорога до Нової Іванівки (з асфальтовим покриттям на карті) майже всі вісім кілометрів йде пологим спуском по водорозділу між Киргижом та Киргиж-Китаєм. Але й ці кілометри до центра Іванівки ми долаємо за 1год. Єдине, що нам допомагає – це майже половину шляху ми проїжджаємо по добре накатаній ґрунтовій колії праворуч від насипної дороги.

16.08. В центрі Нової Іванівки (колишнього районного центру), знову не знайшовши де відмітити документи (сільрада і пошта закриті), звертаємо праворуч і через міст Киргиж-Китаю починаємо підйом у напрямку птахоферми, що видніється на схилі правого борту долини (Фото.38).

Стара дорога на Олександрівку Птахоферма Місце дньовки На Дмитрівський став

Фото.38: Долина р. Киргиж-Китай з околиці с. Нова-Іванівка

Проїхавши до розгалуження доріг на правому березі долини звертаємо праворуч. Стара дорога, що вела до Олександрівки колись починалась з цього перехрестя. Праворуч будівлі птахоферми, прямо йшла стара дорога (її залишки, навіть з лаптями асфальту, ще є), праворуч дорога до решток сільськогосподарського комплексу. Саме від нього ми і починаємо підйом на правий схил долини (Фото.39).

Фото.39: Закінчення підйому на правий схил р. Киргиж-Китай

16.25. Піднявшись на схил балки, звертаємо на північ (праворуч по кордону лісного масиву) і, проїхавши ще 1-1,5 кілометри починаємо шукати місце для біваку.

Між тим починає швидко сідати туман. Різко холодає.

А найти місце виявляється не так вже й легко. Лісок розташувався на крутому схилі балки. Весь перерізаний ярами та промоїнами. Тут би добре ставити дистанцію крос-походу для змагань з комбінованих видів туризму, а от знайти більш менш рівне місце важко. Врешті решт, знаходимо і в спішному порядку ставимо табір вже в сутінки.

Близько 10 вечора починає накрапувати дощ. І в північ вже ллє в повну силу.

За день подолано - 59 км., за 6 год. 20 хв. ходового часу.

П’ятниця 25.03.2005 р.

Дньовка (технічний день)

Лісовий масив с. Нова Іванівка

Всю ніч, ранок і майже до першої години дня йде дощ. При таких умовах зрушити велосипедами по ґрунтовим дорогам, що звідси по нашому маршруту йдуть по верхів’ям балок Малого та Великого Катлабуха, неможливо. Автодорога позначена між селами Н. Іванівка – Олександрівка – Городнє, на даний час не існує. Більше того – значна частина цієї ділянки займає колія в такому вигляді, що пересуватись часто краще поряд з нею, або й зовсім по стежкам.

Зранку обладнуємо базовий бівак. І, користуючись вимушеним простоєм, більш серйозно ремонтуємо обід заднього колеса, що надтріснув під час проїзду на ділянці Ярове – Нов. Іванівка.

Субота 26.03.2005 р. (Карта маршрута)

VІ–ий ходовий день: Нова Іванівка – Олександрівка – Городнєє – Червоармійське – балки Кайнаки, Карасулак – Жовтневе

Ніч морозна. На ранок вже не дивуємось густому вологому туману.

7.05. Від місця ночівлі вертаємось до старої дороги на Олександрівку. Ґрунт польових доріг, не зважаючи на сильний вітер всю другу половину вчорашнього дня ще не досить висох, тому проїхати полями до Олександрівського монастиря в верхів’ях Малого Катлабуху, як було заплановано, ми не зможемо. Навіть півтора кілометри до насипу дороги проходимо пішки по траві, по колії багнюка за кілька метрів забиває вилки коліс.

Від старої, колись з асфальтом, дороги лишився тільки подекуди насип та зо 200 метрів шматків покриття. В верхів’ях балки Боутин і насипу, та й самої дороги не вгадується. Тільки розбита сільгосптехнікою колія.

7.45. Піднімаємось на середній відріг Боутина (Фото.40) (верхів’я балки мають три розгалуження). На середині останнього з’являється ґрунтова дорога, біль-менш дозволяючи збільшити швидкість руху (Фото.41).

Фото.40: Підйом на другий (середній) відріг балки Боутин

Спуск до с. Олександрівка

Фото.41: Вихід з балки Боутин до с. Олександрівка

Туман вже майже пройшов. Він лишився ще в долині балок. Небо безхмарне. Яскраве сонце. Але сильний вітер не дає відчути підвищення температури. Тільки в затінку привалів вдається його відчути.

8.45. Минаємо центр Олександрівки. На відмітку документів навіть не марнуємо час. Все одно в суботу в селі поставити печатки буде ніде.

З центра села починається асфальтова дорога на Городнє, яка піднімається до верху відрогу, що розділяє долини Малого та Великого Катлабуха (Фото.42). Дорога хоч і з асфальтовим покриттям, але дуже на ній не розженешся навіть якщо б і не було зустрічного вітру. Майже дві третини до Городнього вся вона в вибоїнах, та розбитих ділянках особливо в кінці спусків.

Фото.42: Підйом на відріг схилу долини р. Великий Катлабух

9.45. Зупиняємось в центрі села Городнє. Докуповуємо хліб та добираємо необхідний запас води. Щоб не марнувати дальше час, робимо розвідку по нижній вулиці села до околиці, щоб визначитись в подальшому маршруті руху.

Городнє розташоване в долині Катлабуха. Сама долина досить широка та заболочена. Саме тому перевіряємо, чи зможемо проїхати велосипедами до Горіхівської траси вздовж Катлабуху.

По результатам доводиться продовжувати рух по трасі Чадир-Лунга – Болград. Дуже можливо, що за городнянським ставом, від початку степу проїхати вже можливо (сильний вітер повинен вже висушити польові дороги), але 4-5 кілометрів долини за селом, що не майже не має трав’яного покрову, проїхати буде важко.

10.20. Відмітивши документи у сільській почті, вирушаємо по центральній вулиці на південь. В її кінці звертаємо праворуч і починаємо затяжний підйом до траси (Фото.43).

До долини Вел. Катлабуха

Фото.43: Підйом до Чадир-Лунговської траси з Городнього

За 25 хвилин долаємо підйом і звертаємо на південний захід по трасі. Траса не дуже напружена в зв’язку з закриттям пункту митного контролю. Його перенесено на Кагульську трасу до пункту МК “Табаки”. На цій трасі лишився тільки пункт прикордонного коньтролю “Трояни”.

Траса прокладена по верху Катлабухського вдрогу і майже весь час поволі спускається до балки Кайнаки в долині р. Карасулак. Тим не менш, вітер не дає можливості прискорити рух на хорошій дорозі і 13 кілометрів долаємо трохи білше ніж за годину.

11.50. Не в’їжджаючи до Червоноармійського стаємо на обід перед розвилкою на Горіхівку. Тут на розгалуженні доріг курган та пожежна водойма в невеличкому гаю.

13.05. По обіді, виїхавши на розвилку не звертаємо до села, а продовжуємо рух ліворуч, по бетонній дорозі, що йде по околиці, обминаючи крайні городи. По ній виїжджаємо до дороги на Кальчеву і вже тут звертаємо до села. За п’ятнадцять хвилин від обіднього привалу, звернувши ліворуч на центральній вулиці долаємо останній підйом перед АЗС. На нього витрачаєм близько 10 хвилин. Від АЗС, трохи спустившись по трасі на Табаки, перед мостом звертаємо на південь по ґрунтовій дорозі вздовж долини Карасулака (Фото.44).

Балка Кайнаки по долині р. Карасулак

Фото.44: Підйом до Чадир-Лунговської траси з Городнього

Ґрунтова дорога йде по правій стороні балки. Ліворуч також є помітна колія, але більш наїженою є наша. За кілька хвилин минаємо невеличкий сад і, перетнувши ділянку степу, минаємо два (один за одним) ставка. Другий (південніший) значно більший. Його західний берег має невеличку посадку. На південно-східній – невеличкий гайок. Загалом тут непогане місце для ночівлі.

Проминувши ставки, на розгалуженні польових доріг продовжуємо рух далі в південному напрямку вздовж лісосмуги. За кількасот метрів перетинаємо розгалуження польових доріг (Фото.45). Це і є місце виходу Троянового Валу (за припущеннями археологів – залишки староримської дороги, що з’єднувала устя прута і фортецю-порт Аккерман на березі Дністровського лиману.

Балка Кайнаки Балка Карасулак

Троянів Вал

Фото.45: Правий борт Кайнакської долини

14.16. Проїхавши близько 2.5 кілометрів вздовж лісосмуги минаємо курган (Фото.46), що насипано на злитті двох балок. Звідси Кайнаки вже називається Карасулаком. Вся його долина від злиття і до Одеської траси колись була військовим полігоном Болградської аєромобільної дивізії. На сьогоднішній день полігон не діє. Від нього лишились лише комунікації, зруйновані капоніри.

Долина Кайнаки Балка Карасулак

Фото. 47

Фото.46: Злиття балок Кайнаки та Карасулак перед Болградським полігоном

Майже весь подальший шлях до Одеської траси проходить по бездоріжжю степу. Подекуди попадаються старі колії військової техніки. Але вони йдуть в різноманітних напрямках. Інколи приходиться спішуватись. Такого шляху майже три кілометри (Фото.47). Ближче до Жовтнянського ставу колія стає більш виразною, але все одно рухатись по ній велосипедом важко.

Фото.47: Балка Карасулак біля початку Жовтнянського ставу

В кінці ставу викочуємо велосипеди на дамбу з мостом. По дамбі проходить асфальтована дорога. На захід вона виходить до траси Одеса-Болград, на схід – до військового полігону. Ми перетинаємо дорогу і по польовій дорозі продовжуємо рух на південь до с. Жовтневе. На середині посадки зупиняємось назбирати дров. Ночувати будемо в саду керівника туристського гуртка ЗШ с. Жовтневе – наших давніх друзів, та супротивників на змаганнях.

15.32. Зібравши дрова в рідкій лісосмузі, яка починається відразу за ставом, в’їжджаємо до Жовтневого. Ще кілька хвилин і звертаємо праворуч на підйомі Одеської траси що перетинає село навпіл (Фото.48). На верхній вулиці села звертаємо з траси ліворуч.

Проїжджаємо все село до його південної околиці. В полі за останнім городом наше, вже звичне для багатьох минулих груп, місце ночівлі.

Фото.48: Підйом Одеської траси в с. Жовтневе

Сильний вітер, що наганяв останні години хмари, не стихає й над вечір. Майже встановивши табір, нас накриває мілкий, як пил, дощ. не стільки від нього клопоту, як вологості, що пробирається по палаткам. Ще й знову на завтра розмоклі дороги полів.

За день подолано - 62 км., за 7 год. 00 хв. ходового часу.

Неділя 27.03.2005 р. (Карта маршрута)

VІІ–ий ходовий день: Жовтневе – Новий Каланчак – балка Вірменська – Лощинівка - Ізмаїл

Зранку Т близько +5⁰, вітер середній південно-східний. Хмарно. По низинам долини Карасулака – легкий туман.

6.05. Виїжджаємо на нижню вулицю села і по ній на південний схід з села на польову дорогу по правому берегу балки Карасулак (Фото.49).

На Нов. Каланчак На Криничне

Фото.49: Виїзд з Жовтневого по балці Карасулак..

Основна ґрунтова дорога, що йде до самого села Криничне, дуже погана, тому з’їжджаємо неї на нижню колію.

6.22. На перехресті полових доріг звертаємо праворуч і через міст виїжджаємо на східний борт балки, минаючи свиноферму Жовтневого. Кілька хвилин руху вздовж лісосмуги з правої сторони і через ще один місток піднімаємось на схил балки по затяжному підйому її бокового відрогу (Фото.50.).

Фото.50: Підйом на східний схил балки Карасулак за Жовтневим.

6.55. Піднявшись до верхньої лісосмуги, продовжуємо підйом вздовж неї повз насосну станцію. На першому перехресті лісосмуг звертаємо праворуч і в кінці поля ліворуч по польовим дорогам під лісосмугами (Фото.51).

Фото.51: Польові дороги між Балкою Карасулак та Новокаланчакським плато

7.07. Проїхавши вздовж північної околиці села і проминувши лівий поворот на його єдину вулицю, в кінці посадки звертаємо на південь на асфальтовану (але дуже розбиту) дорогу(Фото.52), яка проходить вздовж східної околиці. Приблизно за 1-1,5 км (середина села) біля ретрансляційної антени звертаємо на польову дорогу у східному напрямку.

На Каланчак Новий Каланчак

На висоту Н 90 західного схилу долини Ташбунар

Фото.52: Початок асфальтованої дороги на Каланчак

Зупиняємось на привал на перетині двох лісосмуг г(Фото.53.). Менш ніж півкілометра на північ, в досить великому дубовому гаю знаходиться тріангулятор найвищої точки нашого регіону Буджакського степу Н 90. Крім того, ця магістральна лісосмуга одна з найбільш збережених. Особливо гарно вона виглядає наприкінці весни, на початку літа.

На висоту 90 До траси Каланчак – Кам’янка

Фото. 53: Поворот на магістральну лісосмугу з сторони с. Новий Каланчак.

За півгодини руху по дорозі між двох лісосмуг перетинаємо автодорогу Кам’янка – Каланчак. Від неї продовжуємо рух в тому ж напрямі, але невдовзі колія звертає на схід. В нашому напрямку продовжується лісосмуга, але доріг біля неї немає (Фото.54.). Далі вимушені рухатись пішки близько 1-1,5 кілометри.

Перед початком лісосмуги зупиняємось для ремонту рульової колонки. Він несподівано затягнувся із-за несумісності нових рульових трубок з колонками рами типу “Старт-шосе”.

Фото.54: Ділянка магістральної лісосмуги в верхів’ях балки

Вірменська

В кінці цього поля знову виїжджаємо до поперченої лісосмуги. На ній трохи проїжджаємо ліворуч і продовжуємо рухатись на північ. Два рази дорога спускається до невеликих балочок (відроги балки Вірменська), потім виходить на її східний вододіл (Фото.55).

До початку б. Вірменська (Місце ночівлі “Три колодязя)

Фото.55: Лісосмуга на східному вододілі балки Вірменська

11.15. В кінці пологого спуску по вододілу виїжджаємо на ґрунтову дорогу Лощинівка – Одеська траса. Праворуч будівлі військової частини ПВО, прямо – будинки садівничого товариства, ліворуч – стрільбище(Фото.56.)..

Садівниче товариство в/ч “Лощинівка На с. Лощинівка

До Одеської траси

Урочище Лощинівка

Фото.56: Спуск з вододілу балки Вірменська до сад.товариства в/ч Лощинівка

Трохи правіше знаходимо колію в об’їзд садових дільниць. Скоро дорога звертає до садівництва і вздовж зрошувального каналу виходить на ґрунтову дорогу від військової частини. Піднімаємось по ній до лісного масиву (урочище “Лощинівка” - єдиного, що зберігся на території району) і звертаємо праворуч вздовж зрошувального бетонного каналу (Фото.57).

Знаходимо найбільш затишне місце (вітер в середині дня різко посильнішав, але й температура значно підвищилась) і зупиняємось на обідній привал.

Магістральний канал Суворовської зрошувальної системи

Фото.57: Урочище “Лощинівка

Користуючись безхмарною погодою та й вітром теж, час привалу витрачаємо на парково-господарські роботи: сушимо спорядження, витрушуємо, миємо “кострове” господарство тощо.

15.15. Вирушаємо з обіду знову ж таки вздовж магістрального каналу і за 2-2,5 км виїжджаємо на асфальт траси Ізмаїл-Каланчак (Фото.58).

На Ізмаїл с. Лощинівка

Фото.58: Вихід магістрального каналу до траси Ізмаїл - Каланчак

Майже годину руху витрачаємо на 6 кілометрів до Ізмаїльського лісництва, настільки сильний зустрічний вітер. Ще три кілометри і ми, перетнувши кільцеву дорогу та в’їжджаємо до міста (Фото.59.).

16.25. Проїхавши міськими вулицями, зупиняємось біля рідного нашого Центру позашкільної роботи.

Похід закінчено.

За день подолано - 51 км., за 5 год. 30 хв. ходового часу.

Підсумки походу,
висновки та рекомендації

Нитка маршруту розроблена по найбільш типовому району степової зони України (зокрема Буджакський степ), включає центральну частину дунайських плавнів. З пізнавального боку знайомить учасників з характерними рисами регіону: природними, економічними, історичними, етнологічними.

Термін проведення: від середини березня до листопада. З огляду на погодні умови та можливість суміщення походу з відпочинком на чорноморському узбережжі – липень, серпень.

Щодо підсумку:

Маршрут походу розроблювався з огляду на поточну необхідність в виконанні плану роботи та похідної практики груп базової підготовки клубу. Більшість учасників групи до моменту виходу на маршрут вже мала практичну підготовку в проведенні подібних походів різних ступенів та категорій складності, та пройшла необхідний теоретичний курс. Використовуючи положення Правил проведення спортивних походів про підвищення складності походу за умов його проходження в період міжсезоння, проведений похід є сполучною ланкою в активізації підвищення спортивного досвіду та кваліфікації учасників клубу, ставлячи за мету можливість виходу під час літніх канікул в похід (або технічні збори) більш високої категорії складності.

Група не може рекомендувати маршрут для проходження учасниками територіально віддалених регіонів, оскільки маршрути початкових категорій складності є в усіх зонах України. Але маючи в активі клубу маршрути ІІ-ІІІ к.с. можна порадити нитки маршрутів цікавої спортивно-краєзнавчої спрямованості (див. нижче).

В той же час цього року група вимушена була проводити похід в складних погодних умовах (сильний вітровий фронт, різкі зміни плюсових та мінусових температур, при постійній зміні циклонних та антициклонних мас). Це одна з найбільш серйозних перешкод нашого району в період міжсезоння. Хоча й влітку сильні степові вітри не рідкий супутник маршруту.

Найбільш характерні перешкоди та ускладнення на маршруті:

D У технічному відношенні:

— при розробці маршруту група повинна подбати про розробку запасного варіанту руху (нитка денного переходу з використанням шляхів з поліпшеним покриттям та асфальтових доріг) на кожний ходовий день. За умови дощової погоди, рух по степовим дорогам стає неможливим з-за переважаючої присутності чорноземнолугових солончаків, глин та суглинків;

— безвітряна (з слабким вітром) погода, явище дуже рідке. На протязі дня напрям вітру може змінюватись декілька разів;

— повна відсутність великих лісових масивів;

— більша частина зелених зон, позначених на картах (посадки, гаї держлісфонду, тощо), особливо у західній частині Буджакського степу, вже не існує;

— майже всі річки мають висохле русло, декотрі існують тільки на карт та в пам’яті місцевих жителів. Лише невелика кількість найбільших з них у нижній течії підтримується роботою насосних станцій і тільки в зрошувальний період;

— в плані орієнтування – карта М : 200 000 (КВКФ в/ч А 0783) досить часто на відповідає сучасному стану доріг (і польових, і з покриттям), подекуди назви балок зміщені від місця свого знаходження; здебільшого, дороги районного підпорядкування не знаходяться на позначеному місці; розташування польових доріг може змінюватись з року в рік.
Декотрі, майже кожного року розорюються під час с/господарських робіт, декотрі з’являються в нових місцях. Особливо це стосується польових колій під лісосмугами. Щодо основного профілю рельєфу – його можна брати за основу при розробці ходового дня, маючи на увазі, що всі верхові плато хребтів відрогів Подільської височини самі по собі теж пересічені, що на карті цього масштабу не позначено.

Для орієнтування можна порадити нову карту Київської картографічної фабрики випуску 01.2005 р. з географічною основою 2004 року. Вона значно покращена, але щодо дорожнього сполучення має ті самі помилки, що й попередня. Найкращим для орієнтування є використання карт обох видань.

D З побутового боку:

— район дуже бідний на місця ночівель: лісові насадження, гаї, тощо;

— у наявності:

— обмеженість в достатній кількості палива. Здебільшого, навіть під лісосмугами, підготовка палива для вогнищ потребує багато часу (це теж зумовлює прискіпливий вибір місць ночівель);

— майже повна відсутність можливості забору питної води в природних умовах. Питну воду можна набрати лише у селах та на польових бригадах. Колодязі, які нанесені на картах, на 85-90 % відсутні, знаходяться або у занедбаному стані, або вода в них насичена домішками чи солями.

Обидва пункти теж зумовлюють вибір місць ночівель;

— особливу увагу при прийомі води треба приділити під час проходження північної частини Буджакського степу. Рекомендується не використовувати не підготовлену для вживання воду навіть якщо вона набрана в колодязях місцевих жителів. До вживання води протягом дня треба підготуватись завчасно, наприклад перед відбоєм попереднього ходового дня (це може бути просте кип’ятіння, а ліпше, збагачення мінеральними речовинами або легкими настоями (чай з звіробоєм, калиною, малиною, ожиною, ромашкою, шипшиною та ін.)) Ці та багато інших лікарських рослин можна знайти в степу і плавнях безпосередньо під час походу, що проводиться, зрозуміло, в літній перод;

Групі треба мати на увазі:

— квадрати Г3,Д3 (район “Березино) цієї ж карти (М : 200 000) - військовий полігон Одеського воєнного округу;

— приваблююча зелена смуга західного берега Білгород-Дністровського лиману – державний заказник;

— така ж смуга на узбережжі Чорного моря біля курорту “Лебедівка” – заказник обласного підпорядкування;

— рух по найбільш цікавій ділянці дунайського берега від Ізмаїлу до Орловських плавнів можливий з дозволу відповідальних осіб окремого прикордонного загону “Ізмаїл”;

— відвідування Державного національного парку “Дунайські плавні” за попередньою домовленістю з дирекцією парку;

За основу для району Буджакського степу можна вважати нитки маршрутів:

Кільцевий (його можна починати за бажанням чи з Ізмаїлу, чи з Білгород-Дністровського):

— 1-ий варіант основної нитки: Ізмаїл – Дунайське (9) /Тут і далі цифра –кілометраж/) – І-ий шлюз с. Стара Некрасівка (5) – с. Кислиця (11) – гирло Степове, шлюз “Кофа” (14) – Кілія (11) – канал Картал (7) – о. Салманівський, с.Ліски (14) – смт. Вілково (11) – гирло Лаптиш (13) – лиман “Пожарний”, канал Дунай-Дністер, оз. Сасик (11) – коса Катранська (15) – чорноморська коса: “Прорва-4”, оз. Джантшейське, оз. Мал.Сасик (маяк), оз. Шагани (прорва “Сибірка”), оз. Карачаус (“Прорва-2”), оз. Алібей (“Прорва-1”), оз Карадіол, м. Бурнас, курорт “Лебедівка” (46) – с. Миколаївка (9) – с. Курортне (10) – с.с. Попаздра, Косовка, курорт Сергіївка, с. Біленьке (21) – с. Шабо (9) – м. Білгород-Дністровський, фортеця (11) – с.с. Садове,. Південне-держлісфонд (19) – с. Підгорне (11) – с. Нова Царичанка (12) – с. Лугове (5) – с. Благодатне, ур.Кіпервассер (17) – верх. уроч. Стрільбищне (11) – с. Фуратівка, верш.176 (17) – с. Миколаївка (5) – с. Анновка (7) – с. Єлізаветівка (5) – с. Червоноє (6) – с. Скриванівка (5) – с. Жовттневе (5) – с. Петрівка (4) – с. Нове Тарутіно (6) – с. Петрівка (4) – с.с. Булатівка, Натдгірне (10) – с. Іванчанка (6) - сел. Бородіно (11) – с. Весела Долина (9) – бал. Фурмушика – (8) – с. Введенка (15) – р. Джаллар (14) – смт. Арциз (12) – с. Теплиця (8) – с. Садове СТФ (9) – с. Лужанка (7) – с. Рівне (6) – с. Вольне (9) – с. Дмитрівка, став (9) – монастир верх р. Малий Котлабух (11) – с. Олександрівка (6) – верх. р. Великий Котлабух (10) – с. Червоноармійське (11) – бал. Карасулак, Троянів Вал , с. Жовтневе (18) – м. Болград (10) – с. Виноградівка (8) – с. Владичень (14) – с. Котловина (10) – кург. Барта (6) – оз. Кагул (17) – гирло Картал, с. Орловка (12) – ур. “Орловка”, пам’ятник переправи (9) – прот. Скунда (11) – прот. Репіда (12) – Ізмаїл (4).

Всього активним способом — 659 км.

— 2-ий варіант основної нитки (на випадок штормової погоди в районі “коса Катранська - м. Бурнас”): Ізмаїл – Дунайське (9)) – І-ий шлюз с. Стара Некрасівка (5) – с. Кислиця (11) – гирло Степове, шлюз “Кофа” (14) – Кілія (11) – канал Картал (7) – о. Салманівський, с.Ліски (14) – смт. Вілково (11) – гирло Лаптиш (13) – лиман “Пожарний”, канал Дунай-Дністер, оз. Сасик (11) – коса Катранська (15)– шлюз Дунай-Дністер, оз. Джантшейське (бази с. Лиман), оз. Мал. Сасик (бази с. Приморське), оз Шагани (24) – оз Магалевське (10) – оз. Мартаза (4) – оз Будури (4) – мис Камчатський Ріжок (6) – оз. Карачаус, с. Царичанка (12) – оз. Алібей (11) – стара тузлівська дорога, переправа озера Алібей-Хаджидлер (12) – с. Весела Балка, оз Карадіол (13) – оз. Бурнас (8) – с.Тузли (9) – оз. Солене, с. Базарьянка (6) – курорт “Лебедівка” (7) - с. Миколаївка (9) – с. Курортне (10) – с.с. Попаздра, Косовка, курорт Сергіївка, с. Біленьке (21) – с. Шабо (9) – м. Білгород-Дністровський, фортеця (11) – с.с. Садове,. Південне-держлісфонд (19) – с. Підгорне (11) – с. Нова Царичанка (12) – с. Лугове (5) – с. Пасічне (4) – с.Введенка (верх. ставу), р. Чілігер (14) – бал. Фурмушика (11) – с. Василівка (9) – дол. Кашпалат, р. Чага (12) – с. Мирнопілля (8) - смт. Арциз (12) – с. Теплиця (8) – с. Садове СТФ (9) – с. Лужанка (7) – с. Рівне (6) – с. Вольне (9) – с. Дмитрівка, став (9) – монастир верх р. Малий Котлабух (11) – с. Олександрівка (6) – верх. р. Великий Котлабух (10) – с. Червоноармійське (11) – бал. Карасулак, Троянів Вал , с. Жовтневе (18) – м. Болград (10) – с. Виноградівка (8) – с. Владичень (14) – с. Котловина (10) – кург. Барта (6) – оз. Кагул (17) – гирло Картал, с. Орловка (12) – ур. “Орловка”, пам’ятник переправи (9) – прот. Скунда (11) – прот. Репіда (12) – Ізмаїл (4).

Всього активним способом — 641км.

Лінійний (початок теж за вибором групи: чи з Ізмаїлу, чи з Білгород-Дністровського):

— 1-ий варіант основної нитки: Білгород-Дністровський – с. Шабо (11) – с. Прибережне (9) – с. Біленьке (6) – курорт “Сергіївка”, Будакський лиман (11) – с. Курортне (10) – с. Миколаївка ПТФ (11) – курорт

“Лебедівка” (9) – чорноморська коса: мис. Бурнас,оз Карадіол, оз. Алібей (“Прорва-1”), оз. Карачаус (“Прорва-2”) оз. Шагани (прорва “Сибірка”), оз. Мал.Сасик (маяк), оз. Джантшейське, “Прорва-4”, коса Катранська (46) – с. Приморське (16) – смт. Вілково (17) – с. Ліски, шлюз каналу Дунай-Дністер (9) – гирло Лаптиш (4) – лиман Грабовський (23) – с. Новомиколаївка (8) – с. Миколаївка (4) – с. Нерушай (6) – Троянів вал (11) – с. Борисівка (16) – смт. Татарбунари (9) – р. Чілігер (5) – с. Нова Олександрівка (9) – с. Долинка (8) – с. Новосьоловка (12) – піонер. табори р. Сарата (15) – с. Плахтієвка (9) – с. Миронопілля (7) – с. Пасічне (8) – гослісфонд в верх. долини “Стрельбищна” (11) – с. Петропавлівка (7) – р. Сарата с. Міняйлівка (7) – с. Фуратівка (7) – с. Новосьоловка (6) – с. Анновка (6) - с. Єлізаветівка (4) – с. Благодатне – (9) – с. Новочілка (4) – с. Петрівка (6) – с. Новоукраїнка (7) –
с. Височанське (8) – р. Сака СТФ (7) – с. Надрічне (6) – с. Іванчанка (6) – р. Когильник ж/д роз’їзд “Лейпциг”(14) – с. Підгорне (4) – с. Малоярославець-2 (15) – с. Малоярославець-1 (11) – р. Киргиж-Китай, с. Вольне (12) – с. Дмитрівка, став (7) – р. Малий Котлабух, монастир (11) – с. Олександрівка (6) – р. Великий Котлабух (11) – бал. Кайнаки, став (13) – Троянів Вал, Табаки (13), Болград (6) - с. Виноградівка (8) – с. Владичень (14) – с. Котловина (10) – кург. Барта (6) – оз. Кагул (17) – гирло Картал, с. Орловка (12) – ур. “Орловка”, пам’ятник преправи (9) – прот. Скунда (11) – прот. Репіда (12) – Ізмаїл (4).

На відміну від класичного, планування цього маршруту має два основних варіанта. Такий підхід до розробки маршруту необхідний лише тому, що проходження першого варіанту (пустельна зона чорноморської коси Бурнас-Катранка) при витримані всіх вимог (висока фізична та психологічна підготовка групи, забезпечення спорядженням для подолання водних перешкод, приготування їжі в умовах відсутності палива, зберігання запасу питної води на 2-3 дні та ін.), можливий тільки за умов сприятливої погоди, що трапляється не дуже часто.

З краєзнавчого, пізнавального боку в районі: вже згадані – Білгород-Дністровська фортеця, розкопки поселення Тир, городищ Овідіопольського району (східний берег Білгород-Дністровського лиману); залишки Ізмаїльської фортеці – діорама “Штурм фортеці Ізмаїл”, музей О.В. Суворова, музей Придунав’я, музей Дунайського пароплавства, музей Дунайської флотилії, Покровський собор; археологічний музей та залишки римської дороги на дунайському початку Троянового Валу с. Новосільське; музей Татарбунарського повстання (смт. Татарбунари); зона Дністровських плавнів (Турунчукське гирло, Біляєвський район); зона дунайських плавнів екозаповідник “Дунайські плавні” смт. Вілкове, Кілійського району, зона ендемічної рослинності по північним берегам лиманів західного узбережжя Чорного моря.

Щорічно на початку липня в масиві Лебедівського заказника скаутами м. Білгород-Дністровський проводиться двотижневий джампінг “Стежина Хитрого лиса”.

З усіх питань організації походу, прийому та розміщення туристських груп можна звертатись до працівників Ізмаїльського Центру позашкільної роботи (адреса, телефон - § 1, розділу «Додаткові дані про туристський похід”).