МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ МІСЬКИЙ ЦЕНТР ПОЗАШКІЛЬНОЇ РОБОТИ ТА ДИТЯЧОЇ
ТВОРЧОСТІ ім. А.П. Гайдара

З В І Т

про велосипедну туристичну подорож
третьої категорії складності
по південній частині Східноєвропейської рівнини
(Південний захід Одеської області,
Дністровсько-Дунайські плавні, Буджакський степ),

здійсненної в період з 3 по 14 липня 2007 р.

Маршрутна книжка № 51(9)/2007

Керівник групи : Холостенко Павло Васильович

Заступник керівника: Афанасенко Дмитро Іванович

Організація спортивного походу

Головна ідея походу:

— в спортивному плані, було покладено за мету проходження велосипедним маршрутом степної, середньо пересіченої зони, ділянки Дунайських та Дністровських плавнів, продовження пошуку найбільш складних ділянок на південному заході України. Походу передував маршрут другої категорії складності, проведений в міжсезоння;

— в навчальному плані – закріплення навчальної програми гуртків на практиці з тем, що стосуються велосипедного туризму та туристського побуту в складних спортивних походах;

— в пізнавальному плані район цікавий багатою історією, етнографією, природознавством: Ізмаїльська фортеця з діорамою “Штурм фортеці 1790 р.”), Ізмаїльські музей О.Суворова та музей побуту Придунав’я, музей Татарбунарського повстання (смт Татарбунари), Троянів Вал (залишки сухопутного воєнно-торгового сполучення між Римом та портом Акерман, а, з огляду на останні дослідження, ще більш давня пам’ятка давньогрецької культури). Цікаві та різноманітні за своїм складом ділянки дунайських та дністровських плавнів, багато в чому ендемічна флора і фауна Буджакського степу. Все це далеко не повний перелік напрямків пошукової роботи, чи просто ознайомлення.

Під’їзди до початку або кінця маршруту не складні:

— від Одеси до Білгород-Дністровського, Сарати, Арцизу (обидва селища за 25 км від Татарбунар) та Ізмаїлу можна під’їхати пасажирським потягом. Відправлення з Одеси в 14.50 (в Ізмаїлі – 22.19), з Ізмаїлу в 23.06 (прибуття до Одеси в 6.40);

— на аварійний випадок – досить розгалужене автобусне сполучення між населеними пунктами району. Крім того до залізничних станцій гілки Одеса-Ізмаїл-Рені велосипедній групі можна вийти не більше ніж за один ходовий день, майже з любої точки маршруту.

Обрана нитка маршруту з початком і кінцем в одній точці ґрунтується на місці проживання членів групи і на тому, що всі інші можливі варіанти маршрутів вже були пройдені різними складами в різноманітних по складності походах. Докладніше про оптимальний вигляд походу для не місцевої групи в розділі “Підсумки походу, виводи і рекомендації”.

Для не місцевих груп маршрут логічніше починати з Одеси і проходити його в зворотному напрямку. Але в цьому випадку найбільш складні в технічному плані частини маршруту припадуть на початкові та кінцеві дні.

Аварійні виходи з маршруту і його запасні варіанти викладені на “Оглядовій карті”.

Зміни до маршруту – змін до нитки маршруту не вносилось..

Під час підготовки походу групою було покладено за мету:

- практичне застосування в умовах багатоденного походу знань та навичок здобутих під час освоєння річної програми гуртка;

- підвищення рівня майстерності та кваліфікації майбутніх інструкторів клубу;

- проходження стажування інструкторами клубу.

Навчальна частина походу ставила за мету проведення заліку до закінчення учбової програми гуртка «Туристи-провідники», перевірку якості здобутих знань з теми «Орієнтування на місцевості», «Робота завгоспа з харчування та спорядження» в умовах автономного маршруту.

Основна нитка маршруту розроблялась по території Буджакського степу і Дністровським плавням (ділянка “гирло Турунчук”) та характеризується – виконанням умовного маршруту з автономними діями групи в питаннях орієнтування та організації харчування, а також складним вирішенням питань забезпечення питною водою та паливом в степній ділянці маршруту.

ДОДАТКОВІ ДАНІ ПРО ПОХІД

1. Організація:	Спортивно-туристський клуб *«АЛЬГАДРА»,* Ізмаїльський Центр позашкільної роботи та дитячої творчості. 68600, Одеська обл., м. Ізмаїл, пр. Суворова, 20, Тел.: 2.24.12., 2.27.39.

2. Кількість учасників:	9 чоловік.

3. Параметри походу:

Вид туризму	Категорія складності	Протяжність активної частини, км	Тривалість		Термін проведення
			Загальна	Ходових днів
Велосипедний	третя	724	12	10	3 – 14.VІІ.

4. Район, підрайон:		Південна частина Східноєвропейської рівнини (Південний захід Одеської області –“Буджакський степ”, Дністровські плавні – “Гирло Турунчук”, Дунайські плавні – Кілійське (Старостамбульське) гирло)

5. Нитка маршруту:		Ізмаїл – пр. Скунда – Орловка – Плавні – Виноградівка – Табаки – Троянів Вал – б. Кайнакі – б. Вел. Катлабух – Задунаєвка – Делень – Новоселівка – Арциз – Введенка – Надєжда – Нова Царичанка – Дністровський лиман (Південне) – Паланка – Маяки – Яськи – гирло Турунчук – Градениці – Кагарликський канал – Надлиманське – Яськи – гирло Турунчук – Градениці – Кагарликський канал – Надлиманське – Овідіополь – Затока – Сергіївка – Курортне – Лебедівка – оз. Алібей – оз. Шагани – Приморське – Лиман – Катранська коса – оз. Сасик – Ліски – Кілія – Кислиця – Ізмаїл
6. Запасні варіанти : Запасні варіанти для кожного ходового дня розроблені з урахуванням можливого погіршення погодних умов для виходу з степної зони і районів полів на асфальтові шляхи та дороги з поліпшеним покриттям:
І ход. день:		Ізмаїл – Нова Некрасівка – Плавні – Котловина – кур. Карача
ІІ ход. день:		Кур. Карача – Болград – Задунаєвка – Нова Іванівка – Вольноє
ІІІ ход. день:		Вольноє – Тарутино – Весела Долина – Ввєденка
ІV ход. день:		Ввєденка – Забари – Старо-Козаче – Красна Коса
V ход. день:		Красна Коса – Паланка – Яські – Троіцьке
VІ ход. день:		Троіцьке – Кагарлик – Петродолинське – Бугаз
VІІ ход. день:		Бугаз – Приморське – Миколаївка – Базарь’янка – Лебедівка
VІІІ ход. день:		Лебедівка – Тузли – Жовтий Яр – Виноградівка – Трихатки
ІХ ход. день:		Трихатки – Лиман – оз. Сасик – Приморське – Вілкове – Ліски
Х ход. день:		Ліски – використанням траси Кілія – Ізмаїл

7. Аварійний варіант : Аварійні варіанти розроблені з використанням залізничного транспорту гілки Одеса-Ізмаїл та автодоріг державного та обласного сполучення групою використовуються сполучення:
- автобусні: Болград – Ізмаїл, Арциз – Ізмаїл, Приморське – Ізмаїл, маршрути траси Одеса – Ізмаїл; - залізничні гілки: Одеса – Березино, Одеса - Ізмаїл
8. Групу випустила :	*МКК 115-00-55554000 Одеської обласної федерації туризму*

Похід закріплює програму третього року навчання гуртка «Туристи-провідники» і є заліковим для присвоєння звання «Організатор спортивного туризму» та набору походів до другого розряду з виду “Змагання туристських спортивних походів”.

СКЛАД ГРУПИ

№ п/п	Фамілія, ім’я, по-батькові учасників групи	Рік народження	Туристський досвід	Місце роботи, навчання
1.	Михайленко Тарас Анатолійовичч	1964	V Кер. Прип. Урал	Методист Центру ПР
2.	Афанасенко Дмитро Іванович	1984	У ІІІ Під.Захід Од.обл. Кер.І Під.Захід Од.обл.	ІДГУ, ІІІ курс
3.	Холостенко Павло Васильович	1982	У ІІІ Під.Захід Од.обл., К ІІ Карпати	Керівник гуртків Ізмаїльсього ЦПРДТ
4.	Павюченков Володимир Іванович	1985	У ІІІ Під.Захід Од.обл.,	ОНМА, ІІІ курс
5.	Мойсеєв Леонід Борисович	1962	У ІІ Карпати	Методист РДК
6.	Раковиця Петро Михайлович	21.01.1992	У ІІ Карпати	ЗШ № 9, 9 в
7.	Волкова Олександра Миколаївна	11.02.1992	У І Під.Захід Од.обл	ЗШ № 9, 9 г
8.	Ляшенко Тетяна Ігорівна	14.05.1992	У ІІ Карпати	ЗШ № 9, 9 г
9.	Дубиніна Ольга Вадимівна	07.11.1991	У ІІ Карпати	ЗШ № 16, 10 б

На фото: члени групи зліва на право : №№ 2, 4, 3, 6, 9, 5, 8, 7

2 4 6 5 8 7

3 9

ВІДОМОСТІ ПРО РАЙОН ПОДОРОЖІ

Одеська область розташована на крайньому південному заході країни. Площа – 33,3 тисячі квадратних кілометрів. Умовно область поділяється на три частини: Північна (Савранський, Балтський. Котовський. Червоноокнянський, Любашовський райони); Центральна (м. Одеса, Ананьєвський, Березовський, Комінтернівський, Біляєвський, Овідіопольський райони); та Буджакський степ ( Білгород-Дністровський, Арцизький, Тарутинський, Кілійський, Болградський, Ізмаїльський, Ренійський райони).

Межі Буджакського степу проходять від р. Дністер до злиття річок Прут та Дунай. Більша частина області, зокрема Буджакський степ, відноситься до Причорноморської низини, яка поволі понижується до узбережжя Чорного моря з великою кількістю лиманів. В міжріччі Дністра та Прута, повз кордон з республікою Молдова висоти досягають 230 м над рівнем моря. (Всі висоти належать до відрогів Подільської височини, які розтягнуті у майже меридіональному напрямку ( тому найтяжчими (фізично) ділянками маршрутів є західно-східні напрямки)).

Гідрографія району належить до басейну Чорного моря. Головні річки Дністер та Дунай. Їх дельти сильно заболочені (плавневі ділянки). Значні їх площі осушені під посадки сільськогосподарських культур (Маякські, Стенсовські, Салмановські, Прапорські плавні). Майже всі малі річки району більшу частину року пересохлі. Від деяких з них лишились тільки назви балок та ярів. В приморський частині більшість природних озер та лиманів гірко-солені (декотрі з них - Бурнас, Алібей,Шагани мають солоність в 1,5 – 2 рази вищу за морську). Озера крайньої західної частини степу – прісні. Найбільші прісноводні озера – Ялпуг, Катлабух, Кагул.

Дуже значну роль в водопостачанні області відіграють артезіанські свердловини та колодязі (які іноді досягають 35 – 40 м). Значна частина населених пунктів (особливо району солених озер) використовують привізну питну воду.

Область налічує близько 500 ставів та два водосховища. На терені Буджакського степу систему ставів має більшість великих сіл.

Ґрунтові води розташовані близько до поверхні і виходять на неї на схилах балок та ярів. На жаль на сьогодні, більшість джерел та польових колодязів зникли і, схоже, що головною причиною їх зникнення є саме господарська діяльність людини. Крім того, вода більшості джерел та колодязів мінералізована та насичена воднем та сірководнем (південно-західний, середній Буджак та район дунайських плавнів).

Щодо рельєфу: загалом поверхня області рівнинна, нахилена в бік Чорного моря. Найбільш високою є північно-західна частина, куди спускаються відроги Волинсько-Подольської височини. Рельєф дуже пересічений, є багато балок та ярів, які досягають до 80 – 100 м. У відрогах наявний сильний змив ґрунтів та їх ерозія, інтенсивність яких знижується у південно-західному напрямку.

Найбільш характерні ґрунти – південні чорноземи та чорноземи звичайні, середні та мало гумусні. В приморській зоні – південні солончакові чорноземи, в зоні плавнів глини та суглинки, по низинам балок та ярів розповсюджені чорноземно-лугові солончакові ґрунти та солончаки. Більшість природних різнотравно-типчаковоковильних степів розпахані. Типова степова рослинність та ґрунти збереглись лише по кордонам лиманів. Саме з огляду на розповсюдження солончакових та мало гумусних ґрунтів головною незручністю маршрутів цього району є неможливість руху велосипедної групи навіть після невеликого дощу.

Рослинність. Майже вся територія степу зайнята під посівні культури, забудовами та технічними ділянками до них, дорогами та вітрозахисними лісонасадженнями, більш-менш значних ділянок цілинного степу не збереглось. Типово степна, дика рослинність зустрічається в місцях непахотних, на крутих та ерозійних схилах балок та берегах лиманів і у неширокій лінії морського узбережжя. Характерними її представниками є коротко вегетативні види рослин, які до початку літнього сезону всихають. Для ужбережноï зони типові болотно-солончакові групи (солерос європейський – який надає літньому степу червоного кольору, кермек Мейсра, колосняк чорноморський, молокан татарський, осока колходська, синьоголовник примарський. По характеру рослинності в приморській зоні виділяють: рослинність приморських пісків, с солончакових боліт та піонерної рослинності лінії моря до яких належить галофільна рослинність, багато видів якої занесені до Червоної книги (морська гірчиця, синьоголовник приморський, катран понтійський). Дерева та кущі представлені типово заплавними породами в дельтах Дунаю та Дністра (осокір, верба, різновиди кущів верболозу), в зоні приморських лиманів тільки один вид чагарників – лох вузьколистий, який іноді досягає 2 м і схожий на невеличке дерево, та штучними насадженнями вітрозахисних лісосмуг і мало чисельних, теж штучних, гаїв та санітарних зон в яких найчастіше представлені різні види акації (біла, жовта, турецька, гледичія трьох голкова), сріблястої та пірамідальної тополь, шовковиці, дикого абрикосу (місцева назва – “жарделя”, від персидського “зард алю” – жовта слива), рідше – дуб звичайний, ясень високий, в’яз гладкий, скумпія шкіряна, бересклет європейський, дика вишня, береза, клен, платан, сосна звичайна, сосна кримська.

На відміну від рослинності, дикий світ тварин пристосувався до життя в умовах життєдіяльності людини. Якісний склад їх дуже не змінився.

Особливу групу ( та найбільшу по кількості видів) займають перелітні та зимуючі птахи та птахи, які зустрічаються тільки в окремі сезони. В очеретяних заростях – очеретянка індійська та дроздовидна, зимородок, в зоні лиманів та на узбережжі – сорокопут-жулан, сизоворонка, пеганка, лугова тиркушка, малий буревісник, вусаті синиці, морський зуйок, казарка. З хижих – зимують пустельга, яструб-перепелятник, чорний шуліка, зимняк.

Тваринний світ представляють видра річкова, норка європейська, лис звичайний, кріт європейський, кабан, заєць русак, їжак звичайний, єнотовидна собака, з гризунів – ховрах крапчастий, сірий тхір, миші домові, курганчикові, жовтогорлі, польові хом’як сірий, та розведені працівниками лісництв косулі, благородні олені, ондатри.

Ще одна велика група – представники моря, прісноводних водоймищ та річок.

Прісноводні риби складають одну з важливих частин фауни регіону. Це широко відомі на зразок сазана (по місцевому –шаран), карася (місцева назва – царек), щуки, сома, ляща (місцева назва – чебак), окунь, судак, жерех, а також маловідомі: річний вугор, сонячна риба, акліматизовані: білий амур, білий та строкатий товстолобик, кефаль-пеленгас.

Достатньо відзначити, що всі види риб, які занесені до Європейського Червоного Списку, відмічені в акваторії Дунайської дельти. Це – шип, атлантичний осетер, лосось чорноморський, умбра, чоп великий, чоп малий. Крім того плавні населяють і види занесені до Червоної книги України - білуга, стерлядь, вирезуб, піскар дунайський довговусий, шемая дунайська, смугастий йорж, бичок, морський півень. З них постійно відмічені в дельті смугастий йорж, чоп малий, лосось дунайський, рак блакитний є ендеміками Дунаю і ніде більше на планеті не зустрічаються.

В кілометровій смузі моря зустрічається багато видів представників моря: більшість з них з річкою безпосередньо не зв’язані, можуть жити тільки в морі, але прісна вода на недовгий час їм не школить. Тут зустрічаються прохідні види: бичок (пісчаник, кругляк, кнут), камбала, глосса (річна камбала), калкан (найбільший з камбал Чорного моря), мерланка, хамса, шпрот (кілька чи сардель), чорноморська ставрида, скумбрія.

В авандельті зустрічається катран – чорноморська акула, три види дельфінів – афаліна, білобочка, морська свиня. Не так давно в межах гирла Дунаю рибалки зустрічали і тюленя-монаха.

ГРАФІК РУХУ ТА ТЕХНІЧНИЙ ОПИС МАРШРУТУ

Дні в до ро зі	Дата	Ділянка маршруту від - до	Про тяж ніс ть, км**		Чис тий ход. час	Характеристика путі, природні перешкоди	Примітки Погодні умови
І	03.07	Ізмаїл – Матроска – пр. Репіда	6.5		0.35’	Вулиці міста та села, ґрунтова дорога	Зранку мала хмарність. Вітер Півн.Захід. середній. З поривами. Т зранку 20^О С. днем близько 36^О. Висока вологість. Під вечір та вночі сильний вітер.
		Пр. Репіда – пр. Шмурига – пр. Скунда	22		1.45’	Ґрунтова дорога по дамбі з глибокими коліями після всюдиходів та частими розбитими ділянками. Повз озеро дамба з польовою, малоїждженою дорогою.
		Пр.Скунда – пам’ятник пере-прави російських військ 1828 р	13		1.05’	Ґрунтова дорога вздовж дамби при ІТС прикордон-ної смуги.
		Пам’ятник – риборозплідник "Аква" – Орловка – Півд.- Сх. берег оз. Кагул	15		1.50’	Ґрунтова колія до анкерних щогл ЛЕП, бездоріжжя очеретяними плавнями ур. Орловка, ділянка з бетонними плитами від каналу риборозплідника до траси Ізмаїл–Рені. Вулиці села, ґрунтова колія попід кручі озера.
		Всього за день:	53		4.15’
		Сумарний набір висоти:		60 м.
ІІ	04.07	Берег Кагула – траса Рені-Болград – насосна станція НСП "Нагорнинська" – балка Бортиця - Котловина	38		3.20’	Польова колія та стежки по під урвищами озера. Перетин траси Рені-Болград. Польові дороги. Степове бездоріжжя балки Бортиця (Барта)	Зранку Т-25-28^ОС. Мала хмарність. Вітер середній з поривами. Т днем - до 36^О С. Над вечір Вітер – до сильного.
		Котловина – Владичень – курган Карача – берег озера Ялпуг (Ур. "Тополя")	19		1.25’	Асфальтована дорога місцевого сполучення. Ділянка Котловина-Владичень (близько 6 км) посипана крупним гравієм.
		Всього за день:	57		4.45’
		Сумарний набір висоти:		260 м.
ІІІ	05.07	Ур. "Тополя" – Виноградівка – траса Болград-Кахул – КПП "Табаки" Ізмаїльського прикордонного загону – Табаки	11		0.50’	Асфальтова дорога місцевого сполучення. Траса Болград – Комрат. Вулиці села.	Вітер східний, пвн.- східний помірний з поривами. Т- до 25^О. В середині дня грозовий фронт. Невеликий дощ. Т-до 35^О С. Надвечір сильний штормовий вітер. Хмарність щільна. Вночі дощ.
		Табаки – Троянів Вал – балка Кайнаки – Червоноармійське –	26		2.26’	Ґрунтова дамба Троянового Валу. Польові колії.
		Червоноармійське – Главани - Делень	48		3.50’	Асфальтовані дороги обласного сполучення. Подекуди розбиті ділянки доріг міжсільского сполучення.
		Всього за день:	85		7.20’
		Сумарний набір висоти:		590 м.
ІV	06.07	Делень – Новоселівка – Теплиця - Арциз	25		1.30’	Асфальтовані дороги районного сполучення.	Вітер помірний північний. Безхмарно. Т- до 25^О. Днем вітер сильний з поривами Пвн.-східний. Середня хмарність. Надвечір хмарність мала. Вітер сильний з поривами.
		Арциз – Вознесенка І – бал. Чилигидер – Введенка – ур. Срельбищне – Пасічне – Надєжда	40		2.46’	Асфальтовані дороги районного сполучення. Польові дороги. Ґрунтові дороги повз лісосмуги. Розбиті дороги з покриттям.
		Надєжда – Долина Курудер – балка Успенівка	14		1.05’	Польові дороги. Ґрунтові дороги повз лісосмуги.
		Всього за день:	79		5.20’
		Сумарний набір висоти:		400 м.

На пів дньо вка	07.07	Лугове – Нова Царичанка Нова Царичанка – Підгорне – Семенівка – берег	35		3.10’	Польові дороги. Ґрунтові дороги повз лісосмуги.	Зранку – сонячно, Легка хмарність. Т- до 25^О. Вітер до сильного, східних напрямків. Вдень –вітер сильний.
		Дністровського лиману
		Всього за день:	35		3.10’
		Сумарний набір висоти:		310 м.
V	08.07	Семенівка – КПП “Удобне” – Маяки	39		2.20’	Асфальтова дорога місцевого значення. Траса Одеса - Сарата.	Зранку – сонячно, безхмарно. Т- до 25^О. Вітер до сильного, східних напрямків. Вдень –вітер сильний. Мала хмарність.
		Маяки – Біляївка – Яськи – гирло Туругнчук (КПП “Яськи”)	32		2.10’	Асфальтова дорога місцевого значення. Грунтова дорога. Польові колії. Мисливські стежки. Плавні гирла Дністра.
		Всього за день:	72		4.30’
		Сумарний набір висоти:		170 м.
VI	09.07	(КПП “Яськи”) – Турунчукські плавні (ур. Маринина Гряда, лакі Тереньє, Тараненкове гирло)	9		1.40’	Навісна переправа через єрик (35 хв.) Ґрунтові колії в плавневій зоні. Старі неїжджені дороги. Багновище та мочар плавнів. Звірині стежки.	Т- біля 20^О С. Вітер слабкий змінних напрямків. Вдень мала хмарність. Вітер поривчастий. Т- 26-30^О С.
		Ур. Маринина Гряда – лакі Довге – єрики лакі Свинне – КПП «Троїцьке»	14		1.15’	Старі неїжджені дороги. Розбиті польові колії з заболоченими та зарослими очеретом ділянками. Навісна переправа через єрик (1год. 15 хв.)
		Всього за день:	23		2.55’	+ 2.30’ навісних переправ
		Сумарний набір висоти:		5 м.
VIІ	10.07	Троіцьке – Градениці – півд. околиця Кагарлика	24		1.35’	Польові дороги по верхів’ях Біляївського плато.	Зранку туман. Вітер середній, східних напрямків. Т- близько 25^ОС. Безхмарно. Протягом дня вітер до середнього. Середня хмарність. Т- до 28^О.
		Кагарлик – магістральний канал ДУЗС – Одеська траса	20		1.10’	Польова колія вздовж каналу з частими розмитими ділянками та ділянками, розбитими технікою під час польових та дренажних робіт.
		Одеська траса – Надлиманське – Миколаївка - Овідіополь	27		1.45’	Траса Одеса – Сарата. Асфальтована, сильно розбита дорога місцевого сполучення.
		Овідіополь – Кароліно-Бугаз – Затока – дамба Будакського лиману	30		1.50’	Траса Одеса – Білгород-Дністровський. Ґрунтова колія по захисній дамбі Будакського лиману.
		Всього за день:	101		6.20’
		Сумарний набір висоти:		150 м.

VІІІ	11.07	Будакський лиман – Біленьке – Вольне	13		0.50’	Колії Будакських плавнів. Ґрунтові та бетонні дороги і вулиці околиць курортної зони. Дорога сполучення Татарбунари–Тузли–Білгород-Дністровський	Щільний туман. Вітер до середнього, півн. східний. Т- 20^О зранку, до 30^О протягом дня. Середня хмарність.
		Вольне – Приморське – Курортне – Миколаївка - Лебедівка	36		2.25’	Дороги місцевого сполучення. Польові колії чорноморського узбережжя та лебедівського лісництва
		Всього за день:	49		3.15’
		Сумарний набір висоти:		100 м.
ІХ	13.07	Лебедівка – Тузли – Весела Балка – брід оз. Алібей	20		1.15’	Дороги місцевого сполучення. Ґрунтові дороги сільського сполучення. Степові неїжджені колії. Бездоріжжя узбережжя лиманів. Брід – 2 год.	Мала хмарність. Вітер до середнього, північний. Т- 19-21^О. Протягом дня вітер до сильного з поривами. Пн.Зах. напрямків. По обіді невеличкий дощ краю грозового фронту.
		оз. Алібей – Кочковате – Трихатки – Приморське	35		2.25’	Степові дороги. Польові колії. Розбиті дороги сільського сполучення.
		Приморське – Лиман – Катранська коса оз. Сасик	19		1.10’	Степові та польові колії. Розбиті дороги сільського сполучення.
		Всього за день:	74		4.50’	+ 2 год. Переправи вбрід оз. Алібей

Х	14.07	Оз. Сасик – Стенсовські плавні - Ліски	30		1.50’	Польова дорога над бетонним захистом берега озера. Ґрунтова, подекуди заросла, колія вздовж берега озера. Польова дорога вздовж каналу крізь Стенсовські плавні.	Холодно – Т близько 17^ОС. Зранку і весь день сильний західний вітер. Мала хмарність. Т- до 19^О.
		Ліски – о. Салманівський – Кілія	20		1.25’	Дорога з розбитим покриттям, підготовлена до ремонту. Асфальтована дорога місцевого значення
		Кілія –шл. Кофа – Кислиця – Ізмаїл	46		3.15’	Бетонні плити селища. Асфальтована дорога місцевого значення ( з ділянками бетонних плит).
		Всього за день:	96		6.30’

Всього:

– активним способом пересування пройдено — 724 км.;

– сумарний набір висоти – 2.845 м. (набір висоти п’ятого та після сьомого ходового дня – несуттєвий);

– протягом – десяти ходових днів (плюс – напівдньовка і дньовка).

*** Весь загальний та щоденний кілометраж походу, чистий ходовий час вимірювався по велокомп’ютеру ASSIZ – AS-828 (AVS) на позначці зчислення – 28’’ колеса “Genezis Florida ASX ”.

Оглядова карта

09.VII.

08.VII.

. 07.VII.

06.VII.

10.VII.

05.ІІ 11-12.VII.

04.VII. 13.VII.

03.VII. 14.VII.

— маршрут походу заявлений; — місця ночівель;

— запасні варіанти маршруту; — аварійні варіанти;

— кінцевий пункт маршруту.

ВІВТОРОК 03.07.2007 р.

І–ий ходовий день: Ізмаїл – пр. Репіда – пр. Скунда – пам’ятник переправи 1828 р. – ур. Орловка – канал Аква – с. Орловка – берег оз. Кагул

З ранку небо малохмарне. Вітер середній північно-західний, середній з поривами. Температура близько 20⁰С.

Група збирається в приміщенні туристського клубу «Альгадра» Центру позашкільної роботи. Денний інструктаж з техніки безпеки, руху по грунтовим дорогам та автолшлахам, розподіл постійного порядку руху, склад та визначення направляючих та керівників підгруп, повторення основної сигналізації під час руху та дії учасників при виникненні нештатної ситуації, викладення плану ходового дня та ниткою маршруту, визначення запланованих привалів та місця обідньої зупинки. (Такий початок робочого дня постійний для всього походу).

7.10. Отримавши напуття від проводжаючих одноклубників та батьків, група від’їзджає від Центру ПР та ДТ на захід по вулиці Кутузова з одностороннім рухом. Перетнувши залізничну колію морського порту, підіймаємось до колишнього валу району “Ізмаїльська фортеця” і по вулиці Фанагорійська за 17 хвилин від початку руху, минаємо базу технічного обслуговування Українського Дунайського пароплавства (Фото. 1) та прямуємо до центральної вулиці с. Матроска (вул. Некрасова).

До База техобслуговування флоту ОАО УДП На с. Матроска

Фото 1: Західна околиця міста

7.28. Виїхавши на її перехрестя, звертаємо ліворуч і в кінці вулиці звертаємо праворуч на вул. Пушкіна. За кілька десятків метрів знову звертаємо ліворуч і повз огорожу прикордонної застави “Матроска” (Фото. 2). прямуємо до протоки Репіда (Рапід). Кілометровий відрізок до КПП “Репіда” дуже розбитий, тому ліпше їхати по накатаній збоку ґрунтовій колії.

Прикордонна застава «Матроска» До шлюзу «Репіда»

Фото 2: Околиця с. Матроска

7.42. На КПП шлюзу «Репіда» (6.350 м. від початку руху) показуємо свої маршрутні документи та дозвіл на проходження прикордонних ділянок наряду прикордонного посту і, отримавши побажання “щасливої дороги”, виїжджаємо на територію Кугурлуйських плавнів. Впродовж всього, майже 42-км відрізку плавнів, йде тільки одна ґрунтова дорога повз ІТС (інженерно-технічна споруда) прикордонної смуги (Фото. 3). Вона прокладена для прикордонних та рибгосповських потреб.

Колія дорги місцями глибока та розбита. Швидкість руху повільна, дистанція збільшена.

За останнім каналом риборозплідного комплексу оз. Кугурлуй дорога покращується. Звідси починається урочище «Лопатне» (Фото. 4).

         Фото 4: Початок урочища «Лопатне»

         Фото 4: Початок урочища «Лопатне»

         Фото 4: Початок урочища «Лопатне»

         Фото 4: Початок урочища «Лопатне»

         Фото 4: Початок урочища «Лопатне»

         Фото 4: Початок урочища «Лопатне»

         Фото 4: Початок урочища «Лопатне»

8.26.   На сьомому кілометрі від КПП, майже наприкінці Лопатного, минаємо мехбригаду та польовий стан (Фото. 5). Від них значний відрізок шляху колія відходить від придунайської лісосмуги в осушені поля на місці плавнів.

Ще за 5-7 хвилин стаємо на привал на шлюз «Шмурига» (Фото. 6).

Під час привалу проводимо підгонку кріплення багажу та клеїмо перший прокол.

Далі, вздовж каналу в бік лиману –

Фото 7: Початок урочища «Лопатне»

улаштований для відпочинку пляж. Колись тут був невеличкий гайок з осокорів та тополь. Тепер тільки очерет.

9.50. Від шлюзу рушаємо далі по дамбі, вздовж сітки ІТС контрольної смуги (Фото. 7). За 15 хвилин від щита зі схемою угідь (Фото. 8) дамба звертає ліворуч вздовж Дунаю до початку Ларіонової та Батарейської Гряд, а ми від перехрестя звертаємо праворуч, повз егерський кордон, у напрямку берега озера Кугурлуй до берегу лимана Шмурига (Фото. 9).

10.00. За 5-6 хвилин польова дорога виходить на дамбу лиману Шмурига в урочищі Нися (Фото. 10). Майже 2/3 шляху вздовж озера веде ґрунтова дорога з частими вимоїнами, подекуди з глибокими коліями від всюдиходів та тракторів, поросла травою та будяком. Ліворуч від дамби майже до самої протоки Скунда тягнеться канал зрошувальної системи колишніх рисових чеків. Зараз тут поля технічних культур.

10.27. Зупиняємось на привал біля кошу чабанів (Фото. 11). Зразу за ним колія закінчується і далі рухаємось по стежкам по між драгви та мочар плавнів. Стежини мисливців часто переплутуються з кабанячими. Кугурлуйська ділянка плавнів – віддалене від людей місце, уподобане кабанами, особливо під час росту нових виводків.

Фото 12: Початок грунтовки перед пр. Скунда

Прйшовши пішки заболочену ділянку, викочуємось на початок ґрунтовки (Фото. 12). Вона щоправда розбита та місцями поросла. По ній виїжджаємо на польову дорогу, що має багато розгалужень. Але всі вони, зрештою, ведуть до бази рибалок та технічної служби шлюзу та каналів, що знаходиться на березі каналу Скунда.

У рибалок можна набрати питної води. Хоча цей район не бідний на воду, але, враховуючи все більш зростаючий рівень сірководню у плавнях, користуватись дунайською та озерною водою, як питною треба обмежено, а краще зовсім відмовитись. При виникненні особливої потреби необхідно використовувати весь комплекс очищення – кип’ятіння, йодування, хлорування).

11.05 Перед мостом шлюзу протоки нас зупиняє прикордонний наряд. Показуємо документи групи, розказуємо про суть нашого маршруту. Отримуємо побажання щасливої дороги і продовжуємо рух.

Від шлюзу ведуть дві ґрунтові дороги: праворуч, починаючись вздовж каналу Скунда, і далі, вздовж Новосільських плавнів до єрика Тобачел; та ліворуч по дамбі за прикордонним дротом (Фото. 13). Рух по дамбі прикордонної смуги закривають ворота посту і рухатись по ній можна тільки з дозволу командира окремого прикордонного загону “Ізмаїл”.

(Рух по прикордонній дамбі, вздовж самого Дунаю, набагато цікавіший ніж вздовж осушених полів колишньої зони плавнів, але, на цей час, не дуже легкий для велосипедів. Дорога дамби давно неїжджена, колії порослі травою, деколи сухий очерет та висохла трава під колесами примушують спішуватись бо велосипеди обидвома колесами ковзають, або з дамби, або до глибоких колій на ній. Але своєрідність природи вузької придунайської смуги виправдовує ці незручності).

Сьогодні нам ще достатньо кілометрів, температура між тим значно підвищується, вологість повітря – висока.

Від шлюзу звертаємо ліворуч на польову колію. Ще нещодавно вона була ледь помітна. Добра наїжджена вона вже з цього року (Фото. 13). А колишньою основною дорогою, по дамбі на Тобачел, їхати не радимо. Вона зовсім розбита й в суцільній багнюці.

11.55. Минаємо причал № 14 Новосільського рибгоспу (9 км. від протоки Скунда). За огорожею ІТС за територією причалу в нас є непогане місце для ночівлі прямо на березі Дунаю. Домовившись з охороною причалу, та маючи дозвіл командування загону тут можна добре та з користю провести і дньовку. Місцеві рибалки, одні з не багатьох в нашому районі, завжди, якщо є улов, пригостять свіжою дунайською рибою.

Від причалу праворуч йде колія до старої основної дороги в Новосільське. Ми продовжуємо рухатись вздовж прикордонної огорожі по старій, зарослій колії (Фото. 14).

Анкерні мачти Міждержавної лінії електромережі

Трохи згодом стан дамби трохи покращується і за 20 хвилин виїжджаємо на пряму видимість анкерних високовольтних щогл (Фото. 15). До пам’ятника переправи російських військ через Дунай півтора кілометри.

12. 28. На галявині під пам’ятником (Фото. 16) зупиняємось на обідній привал. Тут високі старі осокори створюють таку необхідну тінь і затишок від сильного степового вітру.

Від пам’ятника маже на північ веде ґрунтова дорога. Побита, в ямах глибоких коліях. За 1-1.5 кілометри починаються бетонні плити, які за 5-7 хвилин приводять до рибальського причалу та пункту УООР “Тобачел” і далі ще за п’ять кілометрів виводять до села Новосільське Ренійського району (Це можливий запасний вихід на випадок дощової погоди). Вверх за течією під час дощу з Орловських плавнів велосипедами вибратись буде дуже важко.

За час приготування обіду, за давньою традицією нашого клубу, наводимо лад навколо пам’ятника та поновлюємо привезеною фарбою написи на ньому.

15.35 Вирушаємо від пам’ятника на захід по старій грунтовій колії, що починається з віддамбовки навпроти нього в напрямку високовольтної лінії передач колишньої енергосистеми «Дружба» (Фото. 17).

За п’ять хвилин руху, минувши анкерну щоглу, дорога заодить до очеретів і губитьтся (Фото. 18). Зрештою місцями під густими заростями різнотрав’я та очеретів можна вгледіти залишки колії та втриматись на велосипеді дуже тяжко.

16.17. Такого руху майже 3,5 кілометри і ми знову викочуємо велосипеди на польову колію, що виводить знову на дамбу, яка починається від насосної станції та воріт ІТС (Фото. 19).

Пів кілометра руху по дамбі і переїжджаємо міст каналу КП «Аква» с. Орловка. Майже відразу прорвою починається дуже погана бетонна дорога, яка згодом переходить в асфальтовану дорогу від Орловського причалу і за 2,5 км, виїхавши на трасу Одеса-Рені, звертаємо на північ в напрямку села (Фото. 20).

16.46. Близько трьох кілометрів руху і, перетнувши міст через канал Картал, вїжджаємо до села. До магазину в його центрі підіймаємось по похилому але протяжному підйому.

Ставши на привал на розі вулиць набираємо питної води у гостинних господарів.

17.05. Продовжуємо рух далі на підйом, що вийшовши з села виводить нас на орловське плато. Від села рухаємось асфальтовою дорогою в напрямку села Нагорне. Проїхавши по ній близько трьох кілометрів, звертаємо першою-ліпшою польовою колією за захід в напрямку урвищ озера Кугул.

По над урвищами колія звертає і так і йде верхом на північ. Ми, вибравши найбільш пологий схил, спускаємось до берега озера і трохи вертаємось на південь до добре видного, та й единого в цій частині берегової смуги, гаю. Серед високих тополь нарешті можемо сховатись від сильного північно-західного вітру, що досаждав нам на протязі другої половини ходового дня.

На місці ночівлі непоганий підхід до озера (переважна частина східного берега Кагул повністю заросла очеретом і підхід технічної води неможливий), достатньо хмизу для табору, рівні, пісчано-глиняні ділянки на підвищенні, відносний затишок під кучугурами старих пісчаних розробок.

За день подолано - 53 км., за 4 год. 15 хв. чистого ходового часу.

Сумарний добовий набір висоти – 60 м.

СЕРЕДА 04.07.2007 р.

ІІ–ий ходовий день: берег оз. Кагул – ур. Дачі –бал. Констянтин – бал. Бортиця – Котловина – Владичень – Ур. Тополя (траверс с. Тополине)

З ранку небо малохмарне. Вітер середній північно-західний, середній з поривами. Температура близько 25⁰С.

7.05. Від місця ночівлі почмнаємо рух по степовій колії що йде в північному напрямку по-під глиняні урвища орловського плато (Фото. 21).

Близько 9,5 км їзди по досить накатаній колії зріда заважають піщані ділянки, які легко минаються обїздами по нависокій траві берега. За півгодини підїзджаємо до огорожі насосної станції (Фото. 22) і від неї звертаєм на бетонку, якою підіймаємось до траси Рені-Болград на ділянці між селами Орловка та Нагорне.

За п’ять хвилин підйому перетинаємо саму трасу і продовжуємо рухатись вздовж лісосмуги в північно-східному напряку по грунтовій колії не дуже накатаної польової дороги.

Проїхавши два кілометри, минаємо НСП «Нагорнянський» (насосний пункт) на якому завжди можна набрати свіжої питної води з наливного колодязя. Це – урочище Дачі.

Ледь почавши рух від насосного пункуту дістаємо прокол відразу на двох велосипедах. Винуватцем є, так званий, «гарбузик», дуже жорстке сім’я степового будяка. Надалі, аж до самої Котловини, на 20 кілометрів степу – 26 проколів коліс!!! Такої ділянки ми вже давно не зустрічали в степу. Головне, що самого «гарбуза» з висоти керма розгледіти неможливо. Розпізнається тільки суцвіття але це не рятує від проколу.

Від НСП за 1,5 км минаємо першу поперечну лісосмугу і на другій (колія грунтовки здається непроїздною але це тільки на протязі 0,5 – 1,5 км) звертаємо ліворуч на північний захід.

Близько чотирьох кілометрів польова дорога поволі набирає висоту траверсом схилу (Фото. 23).

Ще за півкілометра виїзджаємо на дорогу Нагорне-Плавні і звертаємо на схід у напрямку Плавнів по розбитому (місцями вщент) асфальту (Фото. 24).

За тринадцять хвилин руху (близько трьох з половиною км) дорога робить поворот праворуч, ми перед ним зертаємо знову у північний захід на польову дорогу по під лісосмугу (Фото. 25).

На Плавні

9.54. За три с половиною кілометри спускаємось у верхів’я балки Констянтин вздовж лінї електропередач (Фото. 26). На розгалуженні звертаємо майже на сто градусів праворуч на підйом до східного схилу.

До вододілу схилу долаємо майже півторакілометровий підйом. Проїхавши по вододілу ще зо два кілометри на перехресті лісосмуг звертаємо ліворуч і продовжуємо рух вже по вододілу західного схилу балки Бартиця (Фото. 27).

Кург Барта

Подолавши три кілометри хвилястого вододілу, спускаємось до низу балки під схилом, що веде до кургану Барта на березі оз. Ялпуг. По низу балки, звернувши ліворуч, рухаємось бездоріжжям навпростець у її верхів’я до першого відрогу на правому (східному схилі). З підніжжя відрогу починаємо його підйом. На його вододілі звертаємо праворуч і знову ж таки навпростець спускаємось до низу наступної вилки балки Бартиця. Зверху здається, що по низу балки доріг немає. Тільки високотрав’я та очерети по висохлому руслу. Та вже на середині спуску натикаємось на досить накатану колію, що йде траверсом схилу повз виноградник у потрібному нам північно-східному напрямку. Тут на спуску, вже в котрий раз, доводиться зупинятись і клеїти відразу декілька проколів.

12.30. Меньш ніж за кілометр, наприкінці виноградника, викочуємось на грунтову дорогу, що минаючи насосну станцію, спустившись до низу східної гілки Бартиці виводить нас на дорогу Котловина-Плавні-Новосільське (Фото. 28).

До Котловини До Плавнів

Під самим підйомом до траси (всипана крупним гравієм грейдерка) (Фото. 29) зупиняємось під прикриттям невеличкої купки дерев. Спека неймовірна (близько 40^О) і за останні кілька годин руху це перше більш-меньш пристойне сховище.

Трохи перепочиваємо, вмиваємось, щоб швидко проскочити лишившихся два кілометри до центра Котловини де вже зможемо і добрати питної води, і відмітити документи.

13.15. Зупиняємось в центрі Котловини. Набираємо воду, відмічаємо документи в сільській школі, готуємо перекус. За такої температури не відомо, чи зможемо ми дістатись кінечної точки ходового дня. Далі на нас чекає дуже важкий гравієвий шматок між Болградським і Ренійськими районами, два крутих і протяжних підйоми по асфальту в чистому степу в якому майже ніде сховатись.

15.30. Вирушаємо від центру села до першого перехрестя і на ньому звертаємо праворуч на відразу за рогом починаючийся підйом вілицею села. Підйому майже два кілометри. Відразу за селом починається зовсім вбита дорога на Владичень. Це відрізок шляху між двома районами Ренійськми та Болградським. Дорога була обдамбована та засипана щебенем ще за радянських часів, але й досі нічого не змінилось, тільки розбилось машинами в суцільні ями та рівчаки. Тому відстань до Владичень долаємо, звернувши з “дороги” ліворуч на обїздну ґрунтову колію (Фото. 30).

16.05. Проїзджаємо центр Владичень (магазин, кафе, пошта) і в кінці вулиці звертаємо асфальтом праворуч, спускаючись в невеличкий але крутий балок. Дорога вулицею побита, перед початком підйому до околиці багато великих ям. Розганятись на підйом немає можливості. На виїзді з села починається непогана асфальтова траса (Фото. 31).

Вона прямує до самого Виноградного – найпівнічнішого. села на західному березі оз. Ялпуг.

17.05. Проїхавши по ній близько 13 кілометрів, минувши два правих повороти траси, доїзджаємо до примикання праворуч по ходу польової дороги на місце нашої ночівлі (орієнтир міст через початок ерозійного яру та щит лісництва (Фото. 32)). Ліворуч попереду залишається курган Карача.

Трохи більше кілометра спуску і ми зупиняємось на березі озера в тополиному гаю. Це місце так і називають – урочище «Тополя»..

За день подолано - 57 км., за 4 год. 45 хв. чистого ходового часу.

Сумарний добовий набір висоти – 260 м.

ЧЕТВЕР 05.07.2007 р.

ІІІ–ій ходовий день: Ур. Тополя – Виноградівка – КПП «Табаки» – Табаки – Троянів Вал – бал. Кайнакі –Горіхівка –Задунаївка – Главани - Делень

Зранку погода гарна: температура близько 25^ОС, вітер східний, північно-східний, помірний з поривами, безхмарно.

6.30. Починаємо ходовий день з підйому на кручі. Звідси до Виноградівки не більше 4 кілометрів. Але понизу проїхати перші півтора з них не має можливості. Озеро розмило берег під самий чагарник під урвищами. Через смугу рідкого ліску тільки овечі стежинки з низьким чагарником та акацієвими кущами.

Піднявшись вчорашнім спуском на його половину, звертаємо праворуч вздовж поганенької колії ґрунтовки, що йде по низу колишніх виноградників. Дорога хоч і заросла місцями, але її колі досить рівні. Але всього за півкілометра дорога різко погіршується і досить великі ділянки треба долати пішки.

За 25 хвилин такої дороги знову викочуємось на ґрунтову колію і щоб далі не випробовувати нижню частину розораних виноградників звертаємо вниз до берега озера (Фото. 33). Спуск досить крутий, колія розмита струмками та перетинається ерозійними борознами.

Фото 33: Спуск до Ялпуга з від виноградників південніше с. Виноградівка

Спустившись до озера, наша ґрунтовка звертає ліворуч, але знову, як і на місці ночівлі, губиться під розмитими кручами та в береговому очеретянку. Вертаємось трохи догори, продовжуємо рух, вибираючи ліпші з овечих стежок (Фото. 34).

7.37. Обминувши стадіон на південній околиці, в’їжджаємо на нижню вулицю Виноградівки. В самому початку села охайно оформлене джерело (Фото. 35). Наповнюємо наші ємності почерзі з місцевими жителями. За вчорашній день води в групі майже не лишилось (тільки медичний запас)

(Загалом, весь північно-західний берег долини р. Ялпуг колись був з великою кількістю джерел з смачною водою. Тепер їх лишились одиниці.)

8.12. Проїхавши центральною вулицею Виноградівки (по дорозі ще два джерела) за три кілометри від першого джерела виїжджаємо на трасу Болград-Кагул, Болград-Комрат (Фото. 36).

На перехресті звертаємо ліворуч і за кількасот метрів - праворуч до підйому, на залізничний переїзд. Прямо пішла траса на КПП «Вулканешть» до Кагула (Кахул), наша йде до молдавського Комрата та на Кишинів.

Вже з багаторічного досвіду знаємо, що при проїзді КПП «Табаки» все залежить від того який наряд на чергуванні. При невдалому складі на 20 метрах території КПП (а це ще не кордон!!!) можна застрягти в поясненнях надовго. Тому, закінчивши підйом, звертаємо з траси праворуч до русла колишньої р. Ялпух (тепер зрошувальний канал) і по грунтовій дамбі, рухаючись на північ, виїжджаємо до мосту позаду КПП на поганеньку асфальтовану дорогу до селища і залізничної станції Табаки (Фото. 37-38).

8.57. Переїхавши міст через р. Ялпуг, перед селом минаємо залізничну колію по якій колись було постійне сполучення з найзахіднішим райцентром області – Рені та Кишиневом. Зараз з-за недомовленостей з урядом Молдови гілка працює тільки на ділянці Табаки-Рені. В селі піднімаємось на верхню вулицю і на перехресті звертаємо за асфальтом ліворуч. По вулиці їдемо до першого великого перехрестя (з вул. Троянвалівська (Фото. 39)) на розі якого приватне кафе, і звертаємо праворуч, піднімаючись ще вище на відріг долини Ялпуга, до східної околиці Табак (Фото. 40)).

Погода погіршалась. Небо на півночі темніє низько над горизонтом. Вітер східний – сильний, поривчастий.

Виїхавши за околицю, минаємо кар’єри видобутку піску, перетинаємо асфальтовану трасу Болград-Червоноармійське (на Чадир-Лунга). За нею починається підйом з добре помітною польовою дорогою. Це і є Троянів Вал. Щоправда саме на вал він не дуже схожий. Тільки окремі його ділянки здалеку нагадують обдамбовку дороги.

9.48. Піднявшись на відріг першої балки (Фото. 41), робимо привал, ховаючись від сильного вітру у піддамбовому рівчаку.

Далі так і рухаємось по ґрунтовці А-75-80^О.За десять кілометрів валу він двічі спускається (Фото. 42). до верхніх відрогів Тополиної балки і за другим відрогом виходить до балки Кайнаки (колишньої річечки Карасулак – тепер болотистий рівчак). (Фото. 43).

До Червоноармійського До Жовтневого

10.35. Зупиняємось на привал на березі ставу. Тут невеличкий гай по обидва берега, непоганий підхід до води.

Від ставу п’ять з половиною кілометрів до траси Болград - Чадир-Лунга по накатаній польовій дорозі, повз тутовий сад. Дорога хоч і накатана але часто-густо пересічена оголеним корінням. Крім того сильний зустрічний вітер заважають рухатись з бажаною швидкістью.

Між тим небо попереду швидко затягує грозовими хмарами.

Проминувши другий став та невеличкий сад виїжджаємо на трасу Болград-Червоноармійське і в’їжджаємо в село (Фото. 44). Від автозаправної станції спускаємось по центральній вулиці села до першого перехрестя і на ньому повертаємо праворуч.

Піднявшись вулицями на східний схил балки, в кінці села, перед початком дороги на с. Калчева, звертаємо ліворуч на бетонну дорогу вздовж околиці. Проїхавши по ній близько трьох кілометрів, виїжджаємо на розвилку трас на Чадир-Лунгу та на Горіхівку.

По горіхівській дорозі (досить рівна траса, але нажаль (як і більшість місцевих доріг) накатаний щебінь, залитий гудроном) прямуємо на схід в напрямку Великого Катлабуху.

Відразу за селом нас наздоганяє невеличкий, як пил, дощ. На наше щастя, грозовий фронт, який йшов нам на зустріч, проходить за п’ять-шість кілометрів позаду, західніше від нитки маршруту.

12.05. На верху помірного але тривалого підйому, перед спуском до першої балки верхів’їв Вел. Катлабуха (долина р. Ташбунар) зупиняємося ховаючись від дощу. Щоб на витрачати зайвий час, вибираємо найширшу частину лісосмуги і готуємо обід).

По обіді, за 7 кілометрів минаємо ще одну балку, на третьому від Червоноармійського мості. Це долина Великого Катлабуху. Від мосту крутий та довгий підйом на східний схил В. Катлабуха і такий самий крутий спуск до села Горіхівка. З центру села долаємо знову крутий підйом на Пандаклійське плато на якому нас зустрічає шквальний вітер. Майже годину витрачаємо на подолання шести кілометрів до центру Виноградного. В селі заховавшись від вітру в невеличкому сквері в центрі робимо великий привал і відмічаємо в сільраді свої документи.

Від Виноградного веде затяжний (більш ніж три кілометри) підйом на східні схили балки Малого Катлабуху. Ще за два кілометри асфальтова дорога раптово закінчується і знову між двома сусідніми районами (Болградський та Арцизький) йде повністю розбита грунтовка.

16.45. Проминувши центр Задунаївки спускаємось до мосту через Киргиж-Китай. В кінці крутого підйому по вододілу між балками Киргиж-Китаю та Киргижу праворуч звертає дорога на колишній районний центр Нову Іванівку.

17.30. Минувши ще одну балку, за півтора –два кілометри перед спуском до долини р. Аліяга, звертаємо на польову колію по-під лісосмугу (Фото. 45).

До Главан

Проїхавши вздовж неї до першого перехрестя, звертаємо праворуч на добре наїжджену грунтову дорогу і, спускаючись до долини Аліяга північніше с. Главани, минаємо польовий стан.

Ще за кілька хвилин підїжджаємо до току на околиці села (Фото. 46).

До Делень На Главани

18.06. За током ще кількасот метрів рухаємось в напрямку мосту через Аліягу. Не доїжджаючи до нього звертаємо на північ на ледь помітну і повністю розбиту колію в об’їзд току. Вона виводить нас на широку скреперну полосу (Фото. 47). Дорогу давно вже почали будувати але дальше розчистки діло не просунулось.

Окрім того, що втримати велосипед на такому грунті й так важко, сильний з шквальними поривами вітер зовсім утруднює наш рух.

На шість кілометрів шляху витрачаємо майже сорок хвилин.

18.50. Вїзджаємо до Делень. Самою нижньою вулицею (скорше стежкою по-під огорожі крайніх хат) їхати, ще й на вітер неможливо. Звертаємо полем на верхню (західніше) паралельну рухові вулицю. Але й її стан бажає кращого. За кілометр викочуємось на асфальтовану центральну вулицю села.

Проїхавши селом наскрізь, минувши місток через рівчак балки Делень, асфальтом звертаємо в обїзд її північно-східного схилу.

19.14. Під тутовою посадкою зупиняємось (Фото. 48). Шквальний вітер не дає змоги рухатись швидше 6-7 кілометрів на годину. До непоганого місця для ночівлі за Новоселівкою ще значна ділянка шляху. Крім того, вочевидь, один з велосипедів потребує серйозного ремонту.

Вирішуємо зробити бівак на березі Деленьського ставу, що навпроти нас. Місце непогане але дров тут обмаль. Хоча і присутній досить великий гайок та він теж тутовий.

Да Новоселівки Місце ночівлі Деленський став

За кілька хвилин минаємо став по його південній дамбі, переїжджаємо зрошувальний канал і вибираємо місце біваку на північному куті ліска (Фото. 49). Вітер настільки сильний, що вимушені спочатку робити вітрозахисні стінки не тільки для вогнища й кухні та навіть для того, щоб встановити намети.

За день подолано - 85 км., за 7 год. 20 хв. чистого ходового часу.

Сумарний добовий набір висоти – 590 м.

П’ятниця 06.07.2007 р.

ІV–ий ходовий день: Делень – Новоселівка – Теплиця – Арциз – Вишняки – Вознесенка І – Ввєденка – Молодово – Надєжда – бал. Успенівська

Зранку погода гарна: температура близько 23^ОС, вітер північний, північно-східний, помірний, безхмарно.

7.15. Від місця ночівлі за п’ятнадцять хвилин вїжджаємо в невеличку Новоселівку (село в одну вулицю) і ще за десять, за її околицею, починаємо пологий але довгий підйом (80 м на 5, 5 км.) на західний вододіл широкої долини р. Когильник (Фото. 50). В далекому минулому однієї з найбільших річок Буджакського степу

Фото 50: Початок підйому до долини р. Когильник від околиці с. Новоселівка

8.06. Закінчивши втомлюючий підйом по розбитому асфальту (11 км від місця ночівлі), спускаємось до долини Когильника (Фото. 51). Спуск довгий і крутий по все такій же розбитій дорозі. Максимальна увага та дистанція між учасниками.

В кінці спуску дорога звертає праворуч, вниз по течії річки і, обминаючи околицю Теплиці, прямує до мосту через Когильник

8.22. Перетнувши міст, за ним Теплицький переїзд викочуємось на трасу обласного підпорядкування Арциз-Тарутино. Полотно дороги широке з рівним покриттям. За, без малого, 20 хвилин проскакуємо вісім кілометрів і вїжджаємо до районного центру – Арциз (Фото. 52). Не перетинаючи залізничний переїзд, звертаємо ліворуч і, обминувши огорожу підприємства, звертаємо праворуч на вулиці міста. Прямо пішла асфальтова дорога до Мирнопілля.

9.00. Верхніми вулицями виїжджаємо на центральну вулицю міста. На перехресті звертаємо трохи назад до центру і, перетнувши залізничну гілку промислових підприємств, зупиняємось в невеличкому парку на території якого якраз розташований районний відділ освіти.

Відмічаємо документи, добираємо небхідну кількість води, докуповуємо хліб. Інші продукти нам не потрібні, та як група відпрацьовує навички діяльності в умовах атономності (в нашому випадку, звичайно, сутто умовної).

11.45. Вирішивши наобхідні питання з ремонтом втулки заднього колеса, вертаємось центральною вулицею назад нагору до виїзду з селища в напрямку Вознесенки. За околицею, доки тягнуться дачі по праву сторону від нас, дорога ще досить пристойна, та за чотири кілометри різко погіршується. Все ж рухатись можна доволі швидко не зважаючи на сильний зустрічний боковий вітер.

12.15. Минаємо двійний зигзаподібний поворот перед автозупинкою с. Вишняки (Фото. 53).

За будкою зупинки дорога пірнає в невеличку але глибоку балку у вдрогах долини Джаллар і з неї піднімається на траверс західного схилу. Відразу з підйому «асфальтова» дорога пертворюється в суцільне випробування і ми звертаємо з неї на наїзджену грунтову колію, що йде паралельно.

12.53. Шість з половиною кілометрів проти сильного вітру і ми звертаємо вниз до центру Вознєсенки від будки автозупинки (Фото. 54).

Спустившись до першого перехрестя, звертаємо ліворуч та їдемо повз магазин, сільраду, школу майже до кінця центральної вулиці. На останньому перехресті спускаємось праворуч, ще нижче і через міст підїжджаємо до розвилки перед сільскою церквою (Фото. 55).

13.03. Асфальтована вулиця звертає назад до будинків села, ми відїжджаємо праворуч і в невеличкій посадці на березі рівчака (колишньої річечки Джаллар) зупиняємось на обід і незначний ремонт рульової колонки одного з велосипедів. Від Арцизу до цього місця 17.7 кілометри.

15.45. По обіді вирушаємо за крайні хати північної околиці села і від них спускаємось в західний підбалок Джалларської балки (Фото. 56). З неї починаємо підйом на схил східного підбалку верхів’їв долини Чілігілер.

За чотири кілометри руху по вододілу Чілігілеру спускаємось в його західний підбалок (Фото. 57). Тут досить цікаве і привабливе, в плані ночівлі, місце. Нажаль води тут ніякої немає. Дуже давно тут був колодязь та на сьогодні і місця його не лишилоь.

15.45. (Сім кілометрів від Вознесенки) починаємо спуск до центру села Ввєденка, що розташоване в центральній долині р. Чілігілер (Фото. 58). З нашого схилу добре видно шлях нашого подальшого руху на Молодово. Вибираємо його вже зараз, бо орієнтуватись в павутинні навколосільських доріг та доріжок знизу догори долини дуже важко.

16.31. Минувши центр села, та міст через потічок підіймаємось до крайніх східних хат, де більш-меньш асфальтована дорога звертає до Свєтлодолинського, зупиняємось на привал. Воду в селі набирати не рекомендуємо. Вона питна, придатна для вживання але має специфічні домішки і мінеральні солі – незвикший до них організм може воду й не сприйняти. Це стосується не тільки Ввєденки, а й багатьох сіл північної частини Буджаку, що розташувались по верхів’ях балків основних долин степу (Катлабухської, Киргиж-Китайської, Когильницької, Саратської, Хаджидерської, Алкалійської).

Піднявшись за крайні двори села, вибираємо стежки та колії у північному напрямку до верхівїв східної балки. Спустившись до її низу втрапляємо на накатану колію. Колією підіймаємось до схилу вододілу між Чілігілером і долиною р. Сарата орієнтуючись на ту з лісосмуг вздовж якої видніється лінія електропередач.

17.07. Закінчуємо підйом до бокового відрогу хребта. Проминувши одну балку, піднімаємось на основний вододіл з якого видно с. Пасічне (Фото. 59).

Спуск до Пасічного крутий, колія грнтовки побита технікою та ерозією. Минаємо став в низині балки урочища Стрельбищне, по його дабмбі переїжджаєемо до крайніх хат села. Від них починається асфальтова дорога, що йде по краю села.

17.30. Підіймаємось на протилежний схил, проїхавши великий фельдшерський пункт, та автозупинку (Фото. 60). Всі поперечні вулиці, що виходять на дорогу асфальтовані, але в занедбаному стані. З усього видно, що Пасічне – колись було багатим селом.

Відразу за селом дорога зовсім псується. Нею їхати на спуск, не хвилюючись за велосипед, неможливо: гравій, розбиті вщент асфальтові ями змушують зїзджати на узбіччя. Трохи згодом туди ж виходить і закатана машинами колія грунтовки (Фото. 61).

Спустившись від Пасічного в долину р. Сарата, проминувши місток в’їжджаємо в Молодово. На центральній вулиці, що є трасою на райцентр Сарата, звертаємо на північ і за кілька хвилин зупиняємось в центрі с. Надєжда. (обидва села злиті в одне). В центрі: два магазини, кафе, сільська лікарня. Відмітити документи в лікарні не вдається.

18.07. Зупиняємось на привал навпроти будиночка сільради (Фото. 62). На цей час, звісно, вона вже закрита. Тому просто фотографуємось біля її хвіртки. Від Вознєсенки до Надєжди 22, 5 кілометри.

Фото 62: Сільрада с. Надєжда

Від сільради центральною вулицею доїжджаємо до церкви і на перехресті за її огорожею звертаємо праворуч на підйом до крайніх хат. Майже відразу за городами околиці знаходимо наїжджену грунтову дорогу в потрібному нам напрямку і по ній спускаємось в до низу байраку, що тягнеться в північно-східному напрямку до урочища Кипервасер (Фото. 63). Орієнтиром нам слугує дальня лісосмуга в її верхів’ях.

За кілька хвилин руху звертаємо на польову дорогу повз щільну лісосмугу, що пологим, але затяжним підйомом, за чотири кілометри виводить нас до перехрестя лісосмуг під лінією ЛЄП (Фото. 64).

19.12. На перехресті звертаємо праворуч. Ліворуч йде досить непогана грунтовка. В нашому напрямку дорога розорана до самої лісосмуги. Але нічого не вдієш. Виявляючи чудеса еквілібристики, більшості групи таки вдається по повному бездоріжжі проїхати. На наше щастя за півтора кілометри по-під поперечну нашій лісосмугу йде хоч і розбита посівною, та все ж колія. Знову звертаємо на північний схід і спускаємось до верхів’їв балки Курудера.

За 55 хвилин, подолавши ще один підйом, підїжджаємо до водонасосної башти (Фото. 65) і неї спускаємось до мосту в верхів’ях Успеновської балки.

До місця ночівлі

Від мосту (він на карті не позначений) звертаємо праворуч на добре розкатану польову дорогу. Не більш ніж за кілометр під’їжджаємо до невеличкого дубового гаю. Місце дуже гарне. Тут наша ночівля. Та по всі боки від лісосмуг поля тільки зрілих злакових культур. Цього ми аж ніяк не чекали.

Доводиться витрачати зайвий час на пошуки нового місця. Проїхавши з кілометр далі вниз по балці, знаходимо ще один лісовий масив (для нашого степного краю це таки – ліс). І починаємо бівачні роботи.

Вже встановивши намети випадково знаходимо зарослий щит, який говорить, що ми заходимось на території мисливського заказника Успенівського кордону Саратського лісництва. Вчасно: кострове місце відносимо подалі від лісного масиву до лісосмуги при скошеному полі.

Ночівля в балці Успенівська Саратського лісництва

За день подолано - 79 км., за 5год. 20 хв. чистого ходового часу.

Сумарний добовий набір висоти – 400 м.

Субота 07.07.2007 р.

Напівдньовка: Бал. Успенівська – Лугове – Нова Царичанка – Підгірне – Семенвка – берег Дністровського Лиману

Зранку – сонячно. Легка хмарність. Т- до 25^ОС. Вітер до сильного, східних напрямків. Вдень – хмарно, вітер сильний північно-східний

6.50. Від місця ночівлі вертаємось на вверх бо балці до першої поперечної лісосмугита та звертаємо на схід, вздовж неї. Невеличкий підйом до наступної посадки. Дороги майже немає. Вся вона перекопана технікою, що розвертається, під час польових робіт. Від першого перехрестя лісосмуг до траси веде польова колія.

За 10 хвилин перетинаємо трасу на Ройлянку (Фото. 66) і ґрунтовою дорогою в нашому напрямку спускаємось до хутора Лугове, що в долині р. Хаджидер (Фото. 67).

Проїхавши місток, не заїжджаючи в хутір, звертаємо перед городами праворуч і попри крайні хати піднімаємось ґрунтовкою на східний схил балки. Під посадку ні доріг, ні стежок немає, тому доводиться обминати хутір по верхній дорозі аж доки не попадається дорога в потрібному нам напрямку.

По ній, з поворотом на південь, виїжджаємо на верх балки і знаходимо колію попід лісосмугу на схід. По ній, вже нікуди не звертаючи, піднімаємось на верх відрогу західного схилу долини р. Каплань (правого притоку Хаджидлера). Лісосмуга і дорога закінчуються і ми продовжуємо рухатись просто степом вздовж ораного поля (Фото. 68).

Фото 67: Спуск в долину р. Хаджидер

7.29. За перегином вододілу відразу починаються огорожі сільськогосподарських комплексів Нової Царичанки. Повз них спускаємось до центральної вулиці села (траса на Миколаївку-Новоросійську).

7.50. Нову Царичанку також не вдається обминути з південної околиці, як здавалось би, дивлячись на карту. Виїзду на ґрунтову дорогу, позначену на ній з початком від південно-східної околиці, немає. Також доводиться по верхнім вулицям вертатись майже до середини села, і вже звідти шукати дороги та колії в потрібному напрямку.

Зате вибравшись на неї, можна збільшити швидкість. Вітер, хоч і сильний, але боковий. Дорога накатана машинами. Температура близько 25⁰С. Важко визначити, бо на вітрі прохолодно.

Проминувши дві балки, виїжджаємо на верх виположеного вододілу (Фото. 69) над долиною р. Алкалія і зупиняємось на привал в тіні лісосмуги.

Не звертаючи з ґрунтовки, за 25 хвилин, подолавши 6 кілометрів, проминувши ще дві верхових балки бокових відгалужень долини Алкалії (остання – “Петровський байрак” найглибша та крута), спускаємось до Підгорного (Фото. 70).

Фото 70: Спуск до с. Підгорне у бал.Алкалія

Ночівля в балці Успенівська Саратського лісництва

Фото 70: Початок спуску до с. Підгорне в долину р. Алкалія

9.00. Спускаємось в Підгорне. Минаючи центральну, єдину асфальтовану, вулицю починаємо підйом на східний схол Алкалії. Піднявшись за село, на початку навіть асфальтована дорога, губиться в хаосі рівчаків, колій від тяжкої сільськогосподарської техніки. Про присутність колишньої дороги говорить тільки її дамба. Та вже за кількасот метрів ми виїжджаємо на широку грунтову дорогу. Що сталось з її півкілометровою частиною по-під селом і чому – не зрозуміло. За кілька хвилин перетинаємо одеську трасу (Фото. 71).

Перетнувши трасу, продовжуємо рухатись вздовдж лісосмуги по, знову ж таки розбитій технікою, колії грунтовки.

Але такої дороги стало не довго, хоча карта показує нормальну польову дорогу від траси до Семенівки.

На третьому кілометрі ми упираємось в поперечну польову дорогу. Ліворуч вона тягнеться кількасот метрів і там закінчується.

9.54. Звертаємо праворуч і за півкілометра виїжджаємо до насосного пункту. Від нього також дороги на схід немає. Тільки до одеської траси. Обминувши “насоску”, звертаємо знову на південь і по розбитій ґрунтовці з глибокими коліями, ще за півтора-два кілометри, де пішки, де на велосипеді виїзджаємо на нормальну грунтовку між полями (Фото. 72).

По ній, обминаючи пшеничне поле, викочуємось до Гловної насосної станції (Фото. 73) і магістрального каналу, від яких вже йде ґрунтова дорога в нашому напрямку – до Семенівки.

Проїхавши розвилку, звертаємо ліворуч. Ґрунтовка продовжується повз магістральний канал (зліва). Праворуч нас з трасою розділяє широке пшеничне поле де йдуть жнива. Доводиться об’їжджати, марно втрачаючи час.

Об’їзд зайняв півгодини і зайвих шість кілометрів.

10.45. Звернувши біля польового стану ліворуч (Фото. 74) в’їжджаємо до околиці Семенівки і по першій ж вулиці викочуємось на трасу Красна Коса – Білгород-Дністровськ.

Фото 74: Бригада і польовий стан с. Семенівка

На трасі повертаємо на південь і виїхавши з села відразу звертаємо до лиману по засипаній щебенем дорозі. Близько трьох кілометрів по ґрунтовій дорозі між полів та степу і, знайшовши потрібну колію серед багатьох доріг, що розходяться в різні боки понад кручами, спускаємось до першої тераси. На ній між двома горбами знаходимо спуск до невеличкого мису понад самий лиман. Тут місце якраз на табір маленької групи. Абсолютно вигідне в усіх відношеннях місце дньовки.

Питну воду завжди можна набрати або в центрі Семенівки з криниці яка вважається найліпшою на західному узбережжі лиману. (Від магазину, що на трасі, звертати в бік лиману, перший провулок вліво. Колодязь в кінці провулку, на вулиці, тому воду можна набирати в любий час, нікому не заважаючи) або ж у господаря крайньої хати з південної околиці.

За день подолано - 35 км., за 3 год. 10 хв. чистого ходового часу.

Сумарний добовий набір висоти – 310 м.

неділя 08.07.2007 р.

V–ий ходовий день: Семенвка – КПП «Удобноє» – Паланка – КПП «Маяки» – Маяки – Біляївка –Яськи – гирло Турунчук (КПП «Яськи»)

Сьогоднішній ходовий день закінчується в дністровських плавнях Турунчукського гирла. Ми не уявляємо, які питання перед групою поставить найскладніша ділянка маршруту. Тому підйом групи ранній. Замість сніданку – чай та легкий бутерброд. Для того щоб проскочити ранкові, мало вітряні години по трасі з найбільш можливою швидкістю і мати достатньо запасу для проведення необхідної розвідки.

Зранку вітер поривчастий до сильного, східних напрямків. На протязі дня – сильний. Небо безхмарне або ж з середньою хмарністю. Температура – до 25⁰С.

5.45. Від місця ночівлі вертаємось до траси. На ній звертаємо на північ. (Фото. 76).

Ночівля в балці Успенівська Саратського лісництва

6.28. Підїжджаємо до одеської траси (10 км. від місця ночівлі). На перехресті звертаємо праворуч (Фото. 77). Дорога прямо – на КПП митного пункту «Староказаче”. Ліворуч до перехрестя Білгород-Дністровський-Монаши-Сарата.

Фото 77: Одеська траса на відрізку Удобне - Монаши

6.57. Зупиняємось на Міжнародному пропускному пункті “Удобне” (Фото. 78) (29-ий кілометр від місця ночівлі). Контроль проходимо не більше ніж за 10 хвилин. (В нас були випадки коли ми вимушені були розпаковувати для перевірки баули всіх велосипедів). Вітер дуже сильний, зустрічний. Навіть прохолодно. Привал робимо за КПП, заховавшись від вітру за групою чагарника дикої оливи.

Фото 78: Митний контрольно пропуский пункт «Удобне»

Отримавши контрольну картку проїзду молдавської частини траси, продовжуємо рух далі. Без особливої потреби, не варто робити довгі зупинки на 13 кілометровому відрізку молдавської території. Потім доведеться довго пояснювати працівникам Маякського КПП чому та навіщо, де блукали і, знову ж таки, перепаковувати рюкзаки.

7.42. Минаємо пропускний пункт “Маяки”. За п’ять кілометрів знаходимо зручний під’їзд до Дністра і стаємо на сніданок. Саме місце – непогане, затишний куточок серед верб та дикої оливи, вихід до води Дністра поруч але дров обмаль. Ще й забруднене горе-відпочиваючими. Доки чергові готують сніданок, що можна спалюємо, скло пакуємо по велосипедах – місця в баулах достатньо. Треба відзначити, що далі до самих Маяк зупинитись коло Дністра буде ніде.

Від сніданку до мосту через Дністер перед Маяками три кілометри. Дістаємось менше ніж за п’ятнадцять хвилин.

9.28. Зупинившись в центрі Маяк, купуємо хліб та намагаємось відмітити документи. Але це виявилось не так і легко. Пошта навідріз відмовилась ставити штамп до Маршрутної книжки і навіть не захотіла погасити куплену поштову марку. Селищна Рада зрозуміло не працюе – неділя.

10.00. Вирушивши з Маяк по трасі північ (Фото. 79), їдемо по майже рівній дорозі обласного сполучення і за 36 хвилин минаємо центральну площу районного центру Біляївка. На північній околиці звертаємо ліворуч (Фото. 80) і піднімаємось довгим, некрутим підйомом на надплавневе плато (Фото. 81).

11.36 Подолавши ще 13кілометрів, в’їжджаємо до села Яськи (Фото. 82). На першому перехресті звертаємо ліворуч. На право звертає дорога на Троїцьке

На прикордонну заставу та егерсько-інспекторський причал

Проїхавши по центральній вулиці до першого правого повороту, звертаємо ліворуч до вузької, але рівно заасфальтованої вулички. Вона приводить нас до гарно облаштованої застави. З командиром її ми домовились заздалегідь про наш прохід в Турунчукських плавнях по прикордонній зоні застави. Крім того в нас є і дозвіл на находження в прикордонних районах від південного командування.

Розмовляємо з черговим застави, пояснюємо завдання походу і чому нам потрібно виходити на Троїцьке саме через болота Турунчука. Йому зрозумілий сенс походу, але не зовсім зрозуміло, яким саме чином ми хочемо пройти від Турунчукського гирла до основної течії Дністра (це майже 9 кілометрів суто плавнів), бо ж навіть маршрути прикордонних нарядів там не передбачено. Врешті він радить підійти до пункту інспекторів рибоохорони, що розташований неподалік.

З одним з інспекторів рибоохорони ми вже знайомі по позаторічній спробі проходу і саме він зараз знаходиться на причалі. В нього ще раз консільтуємось та дізнаємось майже все, що нам потрібно і навіть робимо начерки з давньої, ще повоєнної схеми озер (по місцевому – “лакі”) та єриків турунчукського гирла (приблизна схема подана в додатках). Робимо спробу сфотографувати схему взаєморозташування лаке та наш фотоаппарат «Кенон» вже вдруге за похід незрозуміло з чого відмовляється працювати. Більш-меньш виходить тільки одна частина з двох схем Турунчукських плавнів (Подана в описі наступного ходового дня).

Інспектор не радить нам виходити до основного Дністра тим маршрутом, що нам запропонувала МКК обласної федерації. Всі проходи в плавнях місцеві жителі долають виключно по єрикам. Єдине можливе по нашим описам проходження – це колишня “старо-суворівська дорога” (так це місце в плавнях тут називають), але нею не ходить ніхто ще з часів другої світової війни, коли колишню і, так уже в поганому стані, дамбу та останки мостів було розбомблено румунською авіацією, щоби запобігти переходу радянського танкового корпуса під час Кишинівсько-Яської наступальної операції.

14.15. Рушаємо від застави назад до розвилки на Троїцьке. Проїхавши по селу три кілометри, відразу за останніми городами, звертаємо на ґрунтову дорогу, що веде до КПП “Яськи”. Дорогу в такому стані ми ще не зустрічали. Вона рівна, широка, засипана та втрамбована щебенем зовсім мілкої фракції і піском. Але – по всій її довжині (майже 6.5 кілометрів) впоперек неї накочена мілка хвиля, як від прасувальної дошки. Довжина хвилі така, що на другій сотні метрів здається, що велосипеди от-от розсипляться.

Більш ніж за сорок хвилин (себто – майже пішки) долаємо цей відрізок і під’їжджаємо до КПП Яськи». З правої сторони до дороги вже підходять городи села Троїцьке.

За контрольним пунктом дорога розходиться на три боки: праворуч – вздовж Турунчука, але не довго, бо упирається в єрик лакі Свинноє; прямо – по насипній дамбі до основного русла Дністра на поромну (ще за радянських часів) переправу (зараз вона звісно не існує). Ми звертаємо ліворуч, щоб спробувати все ж таки знайти початок “старо-суворівської” дороги, що починається десь серед плавнів лакі Драган чи, можливо лаке Дьякова.

Проїхавши зо дві сотні метрів, упираємось в широкий єрик. З нашої сторони на його березі майже не має дерев. Звернувши по колії вздовж нього проїжджаємо ще кілька сот метрів і колія закінчується. Далі йде тільки мисливська стежка.

Тут, на невеличкій галявині, ставимо табір. Розділяємось: заступник керівника та інструктор групи виходять на розвідку, група облаштовує табір наводить на завтра навісну переправу на протилежний берег єрику. Саме задля цього ми й планували ранній та швидкий пробіг цього ходового дня.

Взагалі треба сказати, що переправитись на той бік єрику Драган (саме він колись виходив на лаке (озеро) Драган) можна і не використовуючи навісну переправу. Метрів за двісті-триста далі в гущавині берега єрика є заплава: суміш гілок, сміття, різних за товщиною стовбурів. В заплаві багато, досить таки глибоких (подекуди більше зросту), провалин. Якщо викласти більш-менш придатну для велосипедів гать по заплаві, можна пертягнути їх на інший берег. На протилежному березі нічого втішного: таке ж болото, ще й підлісок такий густий, що місцями доводиться прорубувати щільний чагарник над кабанячою стежкою і таких, знову ж таки двісті-триста метрів. На нашу думку такий перехід забере більше і часу, і сил ніж наведення навісної переправи.

За день подолано - 72 км., за 4 год. 30 хв. чистого ходового часу.

Сумарний добовий набір висоти – 170 м.

Понеділок 09.07.2007 р.

VІ–ий ходовий день: КПП «Яськи» – оз. Каиро – лакі Тереньє – Тараненкове гирло – урочище Мішельово – хутір Полубок – ур. Маринкіна Гряда – Турунчук (КПП «Троіцьке»)

Вночі йде дрібний дрщь. На ранок туман, Т- біля 20^О С, вітер слабкий змінних напрямків. Вдень мала хмарність. Вітер поривчастий. Т- 26-30^О С.

Вчорашня розвідка мала позитивні і дуже втішні результати.

– по-перше: ми все ж таки знайшли початок, умовно «старосуворівської» дороги (докладніше в розділі «Краєзнавча робота»);

– по-друге: дякуючи безсніжній зимі та сухій весні, рівень води в плавнях значно понизився, що надало нам впевненості, що не тільки пішки, а з велосипедами варто спробувати вже давно запланований прохід.

Вважаючи на тяжкий ходовий день, підйом якомога ранній.

6.25 Подолавши навісну переправу (більшу частину спорядження ми переправили ще з вечора), починаємо рух до острівної частини правого берега Турунчука, минаючи широку вирубку на острівному мисі (Фото. 83). Судячи з масшабів площі та кількості зрубаних вікових осокорів та тополь, схоже цю місцину вже готують під чиїсь приватні володіння. Впевненності, що це так додає і те, що єрик через який зараз ми переправлялись вже готують під задамбовку: на березі стоять тяжкі трактори та грейдер.

Берег досить високий, по ньому йде вузенька стежка. Їхати тут не можливо, велосипеди ведемо в руках. Так – то пішки, іноді на велосипеді, проходимо по берегу кілометрів два-три, доки на повороті русла не з’являються залишки старого мосту (багато стояків з залізних труб), що стирчать з води посред річки. Вся хитрість полягає в тому, що безпосередньо дорогу ми знайшли майже за півкілометра вище за течією. А високий насип дамби біля мосту – це лише невеличкий її залишок, який зрівнюється з плавнями за меньш ніж сотню метрів. Саме тому попереднього разу ми і не змогли знайти східний початок дороги, він був затоплений водою. Тому шукати початок старої дороги треба не доходячи до мосту від добре розпізнавального орієнтиру – густий тополиний гайок на самому березі Турунчука, за яким широка галявина з нечастими чагарниками. Відразу за гайком такий же добрий орієнтир – гущавина острівного лісу підходить до самого берега у місці пересохлої стариці острова Куца. Початок дороги за високими заростями плавнів А-190^О (Фото. 84).

Фото 84: Початок «Старосуворівської» дороги від гирла Турунчук

Від початку дамби рух на велосипеді вже повністю неможливий. Хащі, чагарник вище людського зросту, перелетіння хмизу та ліан: основний інструмент для руху – пилки, ножівки, сокири, ще ліпше б мати велики тесак на зразок «мачете».

7.01. Близько 400 метрів проходимо ще по звіриній стежці, по-під добре видну дамбу і виходимо до першого мосту (Фото. 85), який проходиться без особливих проблем тому що був високо замулений і швидко і достатньо просох.

Тільки перший велосипед провалюється на повний обід, решта проводяться по колії. Надалі в таких випадках першим проводимо горний велосипед середньої ваги з найширшими шинами, за ним велосипеди по мірі звужування покришок.

До другого мосту проходимо безпосередньо по дамбі. На ній ще зберіглась стара стежка, правда заросла ожиною і високою травою, але колесами її можна відчути.

7.13. Другий міст (Фото. 86). Відстань до нього невелика: метрів 300-400. Відстань тяжко точно встановити, та як з-за малої швидкості, частих зупинок для прорубування хащів наш велокомп’ютер рахувати відмовляється.

Стан переправи майже такий самий. Тільки відстань між берегами вчетверо більша і відносно сухий мул можна знайти під північний бік. Лівіше від залишків мосту грунт велосипеди не тримає. В топких місцях завалюємо під колеса оберемки очерету.

До третього мосту знову ж таки проходимо по дамбі в таких самих умовах. Тільки прохід викладаємо з очерету південніше від залишків мостових стовпів (Фото. 87).

Ділянку між третім та четвертим мостами також долаємо досить спокійно до повороту дамби на північний захід. За поворотом значна частина її сильно заросла чіпким чагарником. Всього кілька десятків метрів та вимушені долати їх спустившись з дамби до рівня плавнів.

На місці четвртого мосту рівчак заповнений водою (Фото. 88). Води небагато, а от мулу по коліна. Перепону долаємо під праву стіну очерету таким самим способом як і попередню – виклавши в самих в’зких місцях містки з заломленного бадилля.

За четвертим мостом високий в коріннях верболозу вихід на дамбу з заломленим гіллячям переплетеним з сухими поваленими стовбурами. Прорубуємо собі стежину низом аж доки на знаходимо вихід на дамбу. На ній теж ничого приємного – по пояс різнотрав’я з ожиною (Фото. 89).

7.20. Виходимо до п’ятого мосту (Фото. 90), використовуючи всім відомий «човник». Двое учасників поперемінно протоптують стежину в заростях, інші «човником» перетягують велосипеди. Щоб легше було проштовхуватись крізь зарості, (особливо ожинові) знімаємо ліві шатуни і педалі з правих шатунів. Таке незначне технічне рішення значно прискорює процес перетягування велосипедів.

Між п’ятим та шостим мостами близько п’тисот метрів та витрачаємо на них майже півгодини. По-під дамбу пройти зовсім неможливо. Крім хаосу чагарників, очерету, зломаних гілок додається й рівень води, що підійшов під самий її бік. Доводиться рубатись верхом де переплетіння сягає росту середньої людини (Фото. 91). Стежину добре втоптати не вдається. Свіжа соковита рослинність відразу ж підіймається. Затоптуємо тільки корені для того щоб вільно прокочувались колеса.

7.56. Виходимо до шостого мосту. Прорва коротенька але з високими берегами і дуже топка. Спочатку накидуємо гілляччя, якого тут вдосталь, ще й підпилюємо декілька сушин, зверху закриваємо товстим шаром очерету.

Під протилежний берег вийти до дамби дуже важко, та й не потрібно – непролазні хащі (Фото. 92). На весь проміжок до сьомого мосту (близько чотирьохсот метрів) прорублюємо та протоптуємо собі тунель по підніжжю, тричі переходячи з одного боку дамби на протилежний.

8.06. Виходимо до сьомого мосту (Фото. 93). З першого погляду зрозуміло, що шостий міст і є переправа через озеро Каиро (Лакі Тереньє). Щоб його перейти слід організовувати переправу. Яку саме, стає ясно після розвідки. Навісну – не вистачить вірьовки. Занадто далеко на берегах знаходяться відповідні для неї дерева. Просто вбрід – занадто в’язке дно, глибокий прошарок мулу - встояти з вантажем в руках буде важко. А прокотити велосипеди неможливо - рівень води до поясу, місцями ямини до грудей. Тому робимо об’єднану переправу: люди вбрід, велосипеди підстраховані перильною вірьовкою (Фото. 93/1).

9.11. Восьмий міст (Фото. 95). Відстань від попереднього не більше трьохсот метрів, зате суцільної боротьби з високою і густою, роками ніким не чіпляної ожини і бузку (Фото. 94). Тому спершу всі разом протоптуємо стежину (добре хоч по сухому), а вже потім перекатуємо велосипеди.

Фото 93 Сьомий міст.

За восьмим мостом ситуаця така ж сама, як і між шостим і сьомим. Тільки дно плавнів сухіше. Починаємо прохід з південного (лівого по ходу) боку дамби, згодом переходимо на її північну сторону Фото. 96).

9.41. Дев’ятий міст (Фото. 97). Широка болотина посередині такої ж великої галявини серед очеретів, виявила для нас всю небезпеку, про яку ми і не замислювались. Обходячи болотину, як уже неодноразово до цього робили по-під край очеретів, нарубуючи його для фашин, натикаємось на піхотну міну (снаряд від батальйонного міномета), а повіддаль дві ручні гранати без запобіжних кілець. Всі боєзапаси часів другої світової.

Висновки робимо відразу:

– кожний наступний крок по заростям тільки відкривши їх саморобним альпінштоком, повністю впевнившись у місці кроку (першими йдуть тепер тільки керівники);

– місце знаходження зброї огороджуємо високими палями, зв’язавши іх по вершинам капрновим шнурком і червоними стрічками, розірвавши для цього свої сигнальні прапорці.

– зустрівши пізніше єгеря, до того ж він виявився старшим інженером держлісохорони (Пожарко Григорій Олександрович), доповідаємо йому про знахідку і вказуємо на карті лісничого приблизне її місце).

Відстань до десятого мосту (Фото. 98) долаємо, прорубуючи (в буквальному сенсі) стежину по верхній частині дамби, бо плавнева вода стисла дамбовий насип з обох боків не лишивши й метра на прохід.

Саму прорву мосту долати доводиться попередньо в котрий раз розклавши гаті з гілок та уклавши зверху оберемки очерету. Правда такого переходу не більше чотирьох метрів.

Одинадцятий міст, правильніше – місце його колишнього знаходження, виявився найзаплутанішим. Не дивно, що позаторік ми не змогли знайти вірного шляху.

На початку, від десятої прорви – вже зовсім непролазні хащі (Фото. 99). Далі сама дамба, яка до часу де виразно, де не зовсім чітко але читалась, тепер зовсім зрівнюється з рівнем плавнів. Вгадати де її шукати не знаючи чіткого азимуту майже неможливо, та й то на вдачу. Не бодай який але ліс, закінчується, змінившись високим очеретяним «морем» (Фото. 100) що суцільною стіною перетинає шлях.

Нам значно легше – урочище Мішульове ми добре знаємо, бо обнишпорили в ньому всі куточки в пошуках дороги. Та все одно керувати групою «першопрохідців», що завзято пробивають коридор в хаосі очерету (Фото. 100/1), доводиться вилізши на дерево і тільки голосовими командами: «Ліворуч!», «Праворуч!» і т.п.

Якщо б в це літо більший рівень води, думається цю ділянку пройти було б проблематично, а при дощовій погоді – й поготів. Без проміжного табору групі було б не обійтись.

10.51. Пробивши очерети до перших дерев Мішульовського берега, натрапляємо на старе русло висохлого єрику (Фото. 101) і по ньому виходимо під дамбу Тараненкового Гирла (Фото. 102). Тут квартальний стовпчик 14/13 з написом нерозбірливо «урочище Мішульова, Тараненково». Хто не знає місцевих назв навряд чи прочитає точно.

Фото 100. Очеретяне «море» на місці останнього мосту

Фото 100/1. Прохід очеретом до дамби Фото 101. Старе русло єрику до

Тараненкового урочища Мішульова гирла

На березі стариці Дністра робимо великий привал з чаєм і «перекусом». Поздоровляємо один одного – давня мрія нашого Клубу нарешті виповнилась.

12.10. Вирушаємо на північний захід по чудово збереженій дамбі над гирлом Тараненково. Проїхавши півтора кілометри по добре накатаній колії, виїзжджаємо до Дністровської заплави (Фото. 103) і минаємо вагончик вівчарів (Тракмази – кажуть вони, але ми не впевнені, що правильно розчули назву)

Від вагончика звертаємо ліворуч в напрямку Дністровського русла по поганенькій колії (Фото. 104). За півкілометра виїзджаємо на розвилку. Ліворуч йде занедбана колія в напрямку декількох будівель. Здалеку вони здаються нежилими. Але це не так. Там постійно живуть дві сім’ї. Будиночки називаються – хутір Полубок.

Від розгалуженя їдемо на північний захід, перетинаючи велику луку на якій вже йдуть жнива. Ця лука і є західний край урочища Мішульова. Сюди, на його край виходить грунтовка, що обминає Тараненкове гирло і теж виходить до старосуворовської дороги, але вона значно гірша, хоч і кортотша. Тому ми вертались саме через Полубок.

До хутора Полубок

Хвилин двадцять їдемо ще однією лукою, звернувши на розвилці праворуч. Ліворуч колія йде повз Дністер, повторюючи за ним всї його закруги. Вона значно довша, до того ж повністю побита. Наша, через луку, теж побита технікою. Лука хоча і не розорана але їхати важко. Ця лука називається Маринкіною грядою. В її кінці колія знову виходить на розвилку на березі Дністра і далі впровдовж 1-1,5 кілометра вже йде попри його берег.

12.43. Підїзджаємо до мосту перед перехрестям дамб (Фото. 105). Ліворуч колія, судячи з єгерської схеми, звертає до плавнів лакі Денді та колишнього польового стану “Южноє”. Для продовження ходового дня, рух у цьому напрямку також виведе до Турунчука в районі КПП «Троїцьке» і теж не меньш цікавий. Та, заявляючись в МКК ми отримали рекомендації пройти до Троїцького форсуючи єрики правого берегаТурунчука, що йдуть до лакі Баклан та Барматова.

Тому, перетнувши місток, звертаємо праворуч і за три кілометри підїзджаємо до понтонного мосту КПП «Яськи» (Фото. 106).

Від перехрестя перед понтоном звертаємо вверх по течії по стежкам понад берегом (Фото. 107). Їхати можна витримуючи дистанцію, звертаючи увагу на небезпечні ділянки в місцях перетинання рівчаків, та занадто близького наближення до берегових обривів.

Подолавши таким чином трохи більше одного кілометра опиняємось на березі єрика. Він досить широкий і глибокий, принаймі на виході до Турунчука.

Зупиняємось для наведення переправи, а за так, і повноцінного обіду. Енергетичні затрати сьогодні одні з найбільших потягом всього маршруту (Фото. 108).

Оскільки на місці злиття з Турунчуком єрик занадто широкий, шукаємо місце для переправи вище за течією. Як не дивно але місце знаходиться не відразу. На відрізку в триста метрів знаходимо тільки одне місце на якому з обидвох берегів можна закріпити переправу. Ще вище за нього з обох боків єрику такі хащі, що й поготів.

Течія в єрику настільки слабка, що і не відчувається. Тому першого випускаємо на одній вірьовці, пізніше видаємо транспортну для «човника». Кріпимо мотузку, переправляємо ще двох учасників і починаємо пререправу велосипедів (Фото. 109-113).

Фото 109

Фото 110

16.05. Закінчуємо переправу (Фото. 113). Острівний берег в хащах і заростях. Поки частина групи була зайнята переправою, інша прорубувала стежину до основного рісла Турунчук через чагарники (Фото. 114).

Фото 111

Фото 112

Фото 113 Переправа через єрик стариці Турунчукського гирла. Траврес північної околиці с. Троїцьке

Вийшовши до Турунчука, ще майже півкілометра проламуюмось густим чагарником та підліском доки виходимо до чистого берега з слідами зарослої стежини.

16.46. Берегом проїзджаємо кілометр і перетягуємо велосипеди через рівчак висоглого початкового русла острова (Фото. 115). Якби Дністер мав цього року більше води на цьому єрику знову прийшлось би робити навісну переправу. Для більш водних років це треба мати на увазі, плануючи графік ходового дня.

Відразу після виходу на твердий берег знаходимо накатану грунтову колію. Проїхавши нею півтора-два кілометри знаходимо зручне місце для біваку прямо на березі Турунчука. Тут його берег низький, рівнинного типу. Табір можна сховати від вітру на галявиці між лісосмугою та прибережним вірболозом. Щоправда дров тут малувато. За ними потрібно йти через залужину до плавневого лісу.

Фото 114 Прохід чагарниками острівного берега Турунчука

За день подолано - 23 км., за 2 год. 20 хв. чистого ходового часу та 2год. 30 хв. навісних переправ.

ВІВТОРОК 10.07.2007 р.

VІІ–ий ходовий день: КПП «Троїцьке» – бал. Курудорова – Кагарлик – магістр. канал Біляївської ЗС – Вис. 100.2 – Надлиманське – Миколаївка – Овідіополь – Роксолани – Кароліно-Бугаз – Затока – Будакський лиман (Біленьке)

Зранку туман. Вітер середній, східних напрямків. Т- близько 25^ОС. Безхмарно. Протягом дня вітер до середнього. Середня хмарність. Т- до 28^О.

Сьогодні на день заплановано великий кіломктраж, враховуючи той факт, що на всьому проміжку східного берега Дністровського лиману майже намає місць для пристойної ночівлі, а весь південний берег в суцільній смузі турбаз. Тому перегін вимушено дотягується до Будакського лиману, за яким знову починається низка баз відпочинку. Відтак підйом, як попереднього дня, ранній. Сніданок планується в районі магістрального каналу Біляївської зрошувальної системи.

5.20 Від місця ночівлі за десять хвилин по прибережній грунтовці підїзджаємо до понтонного мосту контрольного пункту в селі Троїцьке (Фото. 117). Від нього піднімаємось до перехрестя центральної вулиці села (тут є два магазини, кафе).

На перехресті звертаємо праворуч і проїхавши по селу шість кілометрів (Фото. 118), на повороті траси на Яськи, продовжуємо рух на північний схід, зїхавши на грунтову дорогу. Від перехрестя починаєтся довгий похилий підйом повз бригаду на розлоге західне плато долини Балка Курудорова. Проїхавши ще шість кілометрів верхом плато, спускаємось до першої балки її верхівїв. Ще за чотири кілометри, перескочивши пагорб, спускаємось до другої балки (Фото. 119). В ній пристойний гайок, багато непоганих місць для таборів. От тільки з водою, як і всюди в степу, проблема.

До Яськів - БІляївки

Вкатаною колією проїзджаємо трохи вниз по балці, в кінці ліска, звертаємо ліворуч і перескочивши ще один пагорб, спускаємось до третього балка. На ньому звертаємо на поганеньку польову дорогу в напрямку верхів’їв (Фото. 120).

Проїхавши два кілометри у північному напрямку під лінією електропередач виїзджаємо на перехрестя з грунтовою дорогою. Звертаємо праворуч і ще за кілометр виїзджаєемо до початку магістрального каналу Біляївської зрошувальної системи під с. Кагарлик. Перетнувши канал на його східний бік, звертаємо на північ на непогану грунтовку вздовж каналу (Фото. 121). За два кілометри зупиняємось на сніданок в широкій лісосмузі, що утворила невеличкий гайок на правому (західному) боці каналу. В каналі є вода, дров більше ніж достатньо.

9.13. Шість кілометрів руху і ми перетинаємо перехрестя з грунтовою дорогою Яськи-Майори (Фото. 122). Ще за кілометр НСП (насосно-перекачувальний пункт)

9.20. Перетинаємо трасу Біляївка – Вигода (Фото. 123). Майже відразу за перехрестям, ще один НСП з чудовим місцем для привалу.

Проїхавши від Біляївської траси п’ять з половиною кілометрів підїзджаємо до Магістральної насосної станції. Тут на перехресті дорога в нашому напрямку закінчується. Пробуємо знайти продовження в лісосмузі нижче за насоску але там дорога розпахана під самі дерева. Тому звертаємо ліворуч і піднімаємось на схил грунтовою дорогою в напрямку Мирного. На верху підйому під поперечну лісосмугу відходить колія в нашому напрямку. Звертаємо на неї і досить швидко виїзджаємо знову до бетонного каналу на грунтову дорогу (Фото. 124).

Меньш за чотири кілометри минаємо роздоріжжя біля ще одного насосного пункту, від якого ліва дорога йде у напрямку селища Мирне. Ми, обїхавши насоску та перетнувши повітряний магістральний газопровод, продовжуємо рух в попередньому напрямку. За два с половиною кілометри виїзджаємо на Одеську трасу (Фото. 125) і звертаємо праворуч у напрямку Маяк.

Трасою спускаємось до перехрестя на Овідіополь і звертаємо на південь.

10.35. Від перехрехся вісім кілометрів долаємо автодорогою обласного значення і зупиняємось в центрі с. Надлиманське на привал.

Між Надлиманським та Миколаївкою п’ять кілометрів проїзджаєемо по дуже поганій дорозі із зустрічним вітром.

12.02. Минаємо центр Миколаївки (сільську церкву при дорозі) і спускаємось до (як здається) околиці близ очеретів лиману (Фото. 126). Але це не так. Миколаївка доже розтягнуте село. Пройшовши попри очерети, дорога знову підіймається в село. Ця половина села має вулицю з дуже вузькою проїзджею частиною, а рух транспорту досить навантажений. І автобуси місцевого сполучення, і маршрутки, і багатоосні ваговики. Групу розриваємо на дві підгрупи з дистанцією 60-80 метрів.

З останніх дворів Миколаївки дорога підіймається на високий східний берег лиману.

За три кілометри вїзджаємо до дач на околиці Овідіополя.

12.40. Проїхавши п’ять кілометрів нижньою вулицею селища, минаємо центральну ринкову площу і підіймаємось до першого перехрестя. На ньому звертаємо праворуч і зупиняємось біля пам’ятника Леніну і загиблим землякам (Фото. 127). У виконкомі райгосадміністрації (навпроти від пам’ятника) відмічаємо документи.

14.10. Від центру, знову ж таки нижньою вулицею, виїзджаємо в північному напрямку і за сім кілометрів минаємо околицю с. Роксолани.

15.03. Вїзджаємо до початку курортної зони Кароліно-Бугаз (Фото. 128).

15.48. Десять кілометрів досить напруженої їзди (Багато машин, відпочиваючих, велосипедистів – всім не до правил руху) і ми підїзджаємо до розводного мосту через Дністровський лиман (Фото. 129). Дорога через міст одностороння, вузька (велосипедисту і великій машині або автобусу не розійтись) – зупинятись заборонено.

16.00. За мостом ще два кілометри і ми минаємо центр курорту Затока.

На виїзді з курорту треба бути дуже уважним. За першим від центру перехрестям відразу односторонній рух, хоча вулиця не звужується, не погіршується, а забороняючу «цеглину» угледіти в метушні машин та людей, аж на протилежному боці перехрестя, дуже важко.

За виїздним колом дорога минає пост ДАІ і прямує до Білгород-Дністровська паралельно залізничній колії. Проїхавши меньш двох кілометрів звертаємо з траси у ворота насосної станції (Фото. 130). Північна частина плавнів Будакського лиману вважаються заповідною зоною і обмежена для відвідування. Показавши документи групи працівникам КП на насосній станції, продовжуємо рух по дамбі Будакського лиману(Фото. 131).

16.45. Подолавши по дамбі близько трьох кілометрів, виїзджаємо на корінний берег лиману і, перетнувши земляний канал звертаємо на північ до невеличкої групки дерев на схилі берегової лінії.

Підїхавши ближче впевнюємось, що місцина для табору чудова, правда дрова прийдеться шукати по навколишнім посадкам. Та часу в нас вдосталь, питної води теж, технічна – в каналі поруч з табором.

За день подолано - 101 км., за 6 год. 20 хв. чистого ходового часу.

СЕРЕДА 11.07.2007 р.

VІІІ–ий ходовий день: Будакський лиман – Біленьке – Вольне – Приморське – Курортне – Миколаївка –Лебедівка

Щільний туман. Вітер до середнього, півн. східний. Т- 20^О зранку, до 30^О протягом дня. Середня хмарність.

5.40 Грунтовою колією прямуємо вздовж берега лиману і за кількасот метрів підіймаємось на берегові кручі. Завершивши підйом, повертаємо першою лісосмугою під дев’яносто градусів на північний захід і за кілометр минаємо початок поперечної лісосмуги, дорога під якою веде до військової частини (Фото. 132).

До військової частини «Біленьке»

Проїхавши грунтовкою три з половиною кілометри, вибираємось з полів на асфальтовану дорогу, що йде від Білгород-Дністровської траси (с. Шабо) (Фото. 133).

Ще за два з половиною кілометри, зачепивши околицю Біленького, викочуємось на трасу Білгород-Дністровський – Сергіївка. За останніми будинками села, в кінці спуску, минаємо розвилку. Ліворуч рівно, з легким спуском – до курортної зони Сергіївка; ми проїзджаємо прямо, на незначний підйом. Так далі й буде – непогана траса (щоправда вузенька) з пологими підйомами, які спокійно долаються на інерціїї попередніх спусків.

На дванадцятому кілометрі від початку дня минаємо виробничу околицю Сергіївки, широку бетонку, що веде до курорту з півдня і спускаємось до яру, проминувши поворот поліпшеної дороги на Чабанське. З балки починається довгий трьохкілометровий підйом. В кінці підйому автозупинка на повороті місцевої дороги до с. Софіївка. Від перехрестя знову спускаємось до балки в якій лежить село Вольне. Від центру села коротенький крутий підйом на протилежний схил балки.

На околиці села (Фото. 134) час привалу співпадає з черговим проколом.

За Вольним, в кінці підйому, дорога звертає на південь і легким, майже непомітним спуском минаємо велике село Приморське Білгород-Дністровського району (на ужбережжі Чорного моря їх три, на кожний приморський район по одному).

7.33 Підїзджаємо до початку зони Курортне (Фото. 135) і на її околиці звертаємо на обїздну дорогу.

Фото. 135. Курортна зона «Курортне – Будаки»

Минувши Курортне, за шість з половиною кілометрів проїзджаємо лівостороннє перехрестя до бази відпочинку «Волна» нашого Дунайського пароплавства. За ним дорога звертає на захід, перетинаючи причорноморський степ. За кілометр від повороту, на першій поперечній лісосмузі, що підходить до дороги з правого боку, звертаємо ліворуч на польову колію в напрямку моря (Фото. 136).

Розорані поля тільки до першої ріденької лісосмуги. Далі ще неторканий степ. Трохи поплутавши по степовим коліям, іноді ледь помітним за чотири кілометри виїзджаємо до круч над ужбережжям (Фото. 137). Над морем все ще висить густий туман.

8.50 Прїхавши над кручами два кілометри, спускаємось до балки в якій розташувався відносно молодий курорт Миколаївка (Фото. 138). Ще років п’ять назад тут була просто зона відпочинку: два піонерські табори, ще за радянських часів та незначний приватний бізнес. Ще раніше – маленьке занедбане село, загублене в степу. Тепер – досить розвинута мережа відпочинку.

Від бару на узбережжі підіймємось грунтовкою знову над приморські кручі

Ще чотири кілометри вздовж урвищ і ми в’їжджаємо до лісу заказника Тузловського лісництва “Лебедівка” (Фото. 139). Колись польова дорога проходила між кручами та лісом. Тепер море підмило обриви і вони зрушились до самої лісної межі. Трохи проїхавши від круч вздовж краю лісу, знаходимо лісову дорогу, вузеньку давно не їзджену (Фото. 140).

Спершу дивуємось: тут завжди були чудових зо п’ять кілометрів лісової дороги таких неприрдніх для степової зони і тому приємних. Пізніше стає зрозуміло: дорога перекопана глибоким рівчаком, щоб машини з незареєстрованими відпочиваль-никами не попадали на теріторію лісництва.

Сама просіка дороги всього за два роки заросла так, що проїхати по ній вже неможливо.

Доводиться вертатись на польову дорогу і по лісовому кордону обїзджати ліс до будівель лісництва на середені його північної межі.

10.05 Від огорожі лісництва звертаємо знову до лісу і по лісовій дорозі прямуємо до моря.

10.20. Проїхавши лісом не більше двох кілометрів зупиняємось на галявині на перехресті лісових доріг, великою военною палаткою, пристосованою під бар-магазин на початку широкого спуску до моря.

Тут вирує життя, десятки, можливо - сотні наметів, кострових місць. Це щорічний скаутський табір Білгород-Дністровської філії громадського об’єднання “Дитячий альпійський рух України”. Завжди коли наші маршрути проходять повз Лебедівку, ми заїжджаємо до них в гості (Фото. 141).

Ми навмисно сьогодні виїзджали з ночівлі якомога раніше щоби мати час на спілкування, та участь у тренінгах та вікторинах які вони проводять.

Провівши з користю та пізнавально час, вирушаємо в останній переїзд до нашого звичного місця у південній частині лісництва.

12.30. Від скаутів три з половиною кілометри по лісовим дорогам лісницва (Фото. 142) і за 17 хвилин ми вже зупиняємось на східному краю курортної зони «Лебедівка».

Тут в нас повноправна дньовка. Тому з головних завдань: зручний, більш схожий на базовий, табір (Фото.); достатня кількість води, по можливості відмітка документів.

Зазвичай ці питання ми вирішуємо з командиром прикордонної застави. Та на цей раз командира на заставі не було. Побутові проблеми вирішили на базі відпочинку Арцизького відділу культури.

Табір в Лебедівському лісництві

За день подолано - 49 км., за 3 год. 15 хв. чистого ходового часу.

Четвер 12.07.2007 р.

День відпочинку

Після вирішення необхідних побутових питань та профілактики велосипедів, вся група за виключенням заступника керівника виїздить по запрошенню господарів до скаутського табору: приймаємо участь в заходах, краєзнавчих конференціїях, вікторинах, змаганнях скаутських загонів на смузі туристської техніки (тут вже ми допомагаємо облаштувати дистанцію наближено до вимог Правил спортивних змагань).

Користуючись випадком (наш клуб має і секцію водного туризму), організатори табору просять провести навчальні заняття з їх учасниками по техніці водного туризму (в таборі є дві спортивно-туристські байдарки “Таймень-2”)

П’ятниця 13.07.2007 р.

ІХ–ий ходовий день: Лебедівка – Базарь’янка – Тузли – озеро Алібей – Жовтий Яр – Кочковате – Трихатки – Приморське – Лиман – оз. Сасик - Катранська коса

Мала хмарність. Вітер до середнього, північний. Т- 19-21^ОС. Протягом дня вітер до сильного з поривами, Пн.Зах. напрямків. По обіді невеличкий дощ краю грозового фронту.

6.25. Від місця ночівлі виїзджаємо до північного краю курортної зони і, минувши шлагбаум пропускного пункту (Фото. 143), прямуємо по асфальтовій дорозі, спочатку через ліс помім між двох густих лісосмуг

До села Базарь’янка шість з половиною кілометрів. На центральному перехресті звертаємо ліворуч на захід. По розбитому асфальту минаємо міст перешийку між озерами Бурнас та Солене (Фото. 144).

Оз. Бурнас Оз. Солене

7.25. За мостом перешийка піднімаємось до Тузлів (10,5 км від початку руху). На початку села дорога Татарбунарської траси (до речі, в дуже поганому стані майже по всій 59 кілометровій довжині) звертає праворуч по верхній вулиці, ми звертаємо ліворуч, до центра села (два магазини, два кафе, пошта, школа-інтернат). На центральному перехресті аби не крутитись по селу, вїзджаємо на територію інтернату і з його західних ворот - до околиці села.

З села виїзджаємо у напрямку Веселої балки по старій Тузлівській дорозі, яка зараз має вигляд добре розчищеної ґрунтової дороги. Та за кілька кілометрів полотно дороги перетворюється на пральну дошку з постійними ямами. Щоправда, майже водночас з насипу дороги спускається бокова колія в накатаному стані. Ми зїзджаємо не неї і доїжджаємо до перехрестя на Веселу Балку (Фото. 145). Після повороту до Веселої Балки, близько кілометра від польового стану, дорога обривається і ми зїзджаэмо на степову колію через степ у напрямку колишнього мосту на Жовтий Яр (Фото. 146).

Певно тут вночі йшов дощ бо ґрунт степу мокрий і швидко налипає до коліс. Нас рятує те, що дорога у потрібному напрямку мало використовується і вся поросла цупкою степною рослинністю. Степ пересічений багатьма старими коліями. Орієнтуємось, загалом, на найбільш високе місце у смузі дерев на протилежному березі лиману, витримуючи генеральний азимут - 240°-245°. А ближче до берега Алібею доводиться рухатись солончаками (Фото. 147).

8.41 Під’їжджаємо до місця колишнього мосту старої Тузлівської дороги (Двадцятий кілометр від місця ночівлі) (Фото. 148). На всіх картах, які ми до цього часу бачили, дорога позначена, хоча її вже давно не існує. Більше того на місті колишнього мосту, де колись відстань між берегами не досягала і 20 метрів, тепер утворився водний розлив до 250 –350 м завширшки.

Місцевими жителями перехід через перешийок позначений віхами, вбитими в дно лиману. Але користуватись ними не треба. Глибина вздовж віх подекуди сягає до грудей, при загальній глибині – по коліно. А разом з глибиною мулу – часто вище колін. Рухатись треба обережно, підстраховуючись, по двоє-троє, або альпінштоками. Ми заготували свої віхи і ними проставляємо інший, більш безпечний і легший шлях, роблячи півдугу в бік оз. Хаджидєр. Шлях виходить трохи довший, але пересуватись з велосипедами набагато легше (Фото. 149).

Фото.149. Переправа перешийка Алібей-Хаджидер

Температура повітря біля 28°С, але дуже сильний вітер з сторони лиману та моря не дає її відчути.

11.00. Закінчуємо переправу та пакуємось (Фото. 150).

З цієї сторони лиману добре видно залишки колишньої дамби від старої дороги, яка виводить на високий західний берег лиману Алібей. По солончакам тепер уже західного берега лиману виїжджаємо на його кручі.

Над кручами на перехресті польових доріг продовжуємо рухатись прямо в північно-західному напрямку. За два кілометри минаємо насосний пункт і, обїхавши його, не змінюючи напрямку, ще за два кілометри вїзджаємо до Жовтого Яру. Не доїзджаючи до центрального перехрестя, звертаємо ліворуч на поле колишнього стадіону, зрізаємо кут в напрямку будиночка автозупинки. Від неї (Фото. 151), проїхавши міст через Карачаус, звертаємо в напрямку крайніх хат села.

Вибравшись на польову дорогу над крайніми городами звертаємо на прешу польову дорогу у південно-західному напрямку. По ній проїзджаєемо до першого, поперчного нашому рухові, перехрестя і звертаємо ліворуч. Таких 90-градусних повороти на кожному перехресті робимо ще тричі, послідовно «праворуч-ліворуч-праворуч», доки не виїзджаєемо на польову, добре вктану дорогу з стовпом електормережі у вигляді трикутної піраміди. Нею, нікуди не звертаючи, переваливши через некрутий але витягнутий пагорб, спускаємось до піддамбованого мосту на північній околиці села Кочковате (Фото. 152).

12.19. Не вїжджаючи в село, піднявшись до відамбованого валу, звертаємо на початок асфальту. Асфальтована дорога проходить північніше села. Вона в стані середньої поганості, але швидкість до шістнадцяти кілометрів на багатьох ділянках дозволяє набрати.

13.00 Зупиняємось на привал в центрі с. Рибальське (Фото. 153).

Погода відчутно погіршується. Сильний західний вітер наганяє грозові хмари. Наш наступний ходовий час через степну зону лиману Шагани. Якщо в степу нас застане злива можна відразу ставати на ночівку. З мокрих суглинків степу вибратись велосипедами неможливо.

Проїхавши кількасот метрів трасою на Вишняки, за останніми хатами звертаємо ліворуч на південь в балку оз. Мартаза. Напрям витримуємо на єдину ріденьку лісосмугу, що підіймається від рівчака з розмитою дамбою. Майже піднявшись до верху західного схилу нас наздоганяє дощ. Вкривши велосипеди, не втрачаємо часу і готуємо обідній привал (Фото. 154).

Грозовий фронт проносить повз нас (над нами тільки злегка накрапує) і ми вірішуємо все ж таки проскочити степ. До Трихаток не більше чотирьох кілометрів – в обїзд через Вишневе більше тринадцяти.

Підіймаємось до першого перехрестя з лісосмугою і звертаємо ліворуч. За кількасот метрів – знову праворуч на польову дорогу під невисоку але густу посадку. Глина вже чіпляється до коліс але маємо змогу їхати не по колії, а по степу, або по лінії трави між коліями.

В кінці лісосмуги, на перехресті степових колій звертаємо праворуч у напрямі верхів’їв балки (Фото. 155) і на наступній розвилці звертаємо ліворуч до дамби між ставками. Саму дамбу вгледіти в степу важко але орієнтиром слугує купка осокорів внизу балки посеред степу. Самих ставків вже не існує На картах показана низка ставів від Трихаток до Вишневого).

Фото.155. Степ у Вишневській балці перед хутором Трихатки

16.09. Проминувши дамбу, верхньою вулицею околиці виїзджаємо до дороги Приморське (Татарбунарського р-ну) – Вишневе. Хоч вона і показана, як асфальтована, насправді це побита грунтова дорога, засипана навіть не гравієм, а просто камінням (Фото. 156).

16.33. Від Трихаток дорога піднімається на верхнє плато і спускається до центру села Приморське. В селі набираємо питної води.

Групам треба пам’ятати, що: в наступному селі Лиманське вода привозна і, на жаль, місцеві жителі з неохотою дають велику кількість води; в Приморському є колодязі але набирати в них воду не потрібно. Колодязьну воду селяни не завжди використовють і для худоби – занадто багато в ній важких солей, тривале її вживання призводить до кишечних та ниркових захворювань. Тому у Приморському воду обов’язково треба просити у місцевих жителів. Селяни доброзичливі до туристів і в любий час допоможуть групі.

17.58. По асфальтованій дорозі долаємо чотири з половиною кілометри між селами і вїзджаємо до центрального перехрестя села Лиман (Фото. 157).

На перехресті звертаємо ліворуч і, зробивши пару поворотів по селу, викочуємось на асфальтовану дорогу до невеличкого курорту на о. Джантшейське. За три кілометри дорога робить різкий поворот на захід і, дійшовши до перехрестя закінчується. Ліворуч до курортного містечка продовжується асфальт, ми рухаємось по розбитій грунтовці в західному напрямку. Трохи згодом зїзджаємо з насипу дороги до польвої колії, що йде паралельно.

За два кілометри виїзджаємо до шлюзів насосної станції недобудованого каналу Дунай-Дністер. Тут на початку Катранської коси оз. Сасик (колись лиману) будівництво каналу і закінчилось. Від будівель шлюзу виїзджаємо до берега Сасику який укріплений бетонною піддамбовкою аж до курортної зони Приморське Кілійського району (Фото. 158).

Ще зо два кілометри і підїзджаємо до південно-східного кута Сасику на самий початок коси Катранська – неширокий (не більше трьохсот метрів в найширшій частині) перешийок, що розділяє затоку Дунайського гирла і озеро Сасик (одне з трьох найбільших озер Буджакського степу. Прокотившись дамбою до першого зїзду в бік моря, звертаємо і, знайшовши непогане місце серед високих кущів дикої оливи, ставимо бівак (Фото).

За день подолано - 74 км., за 4 год. 50 хв. чистого ходового часу.

Субота 14.07.2007 р.

Х–ий ходовий день: Катранська коса – Приморське – канал Дунай-Дністер –Ліски – Кілія – шл. Кофа – Кислиця – Шл. Желязка – Стара Некрасівка – Ізмаїл

Холодно – Т близько 17^ОС. Зранку і весь день сильний західний вітер. Мала хмарність. Т- до 19^О.

5.35. Починаємо ходовий день раніше – сьогодні в нас теж досить протяжна ділянка.

Знову викочуємось на дорогу захисної дамби Сасика і по ній за 22 хвилини, під’їхавши до західного кута озера, від колишнього КПП, звертаємо на північ (Фото. 158) над урвищами, вздовж берегової смуги.

Колія дороги вздовж Сасика неїжджена, заросла та, значними ділянками, розбита і в багнюці. На чотирьох кілометровий відрізок декілька разів, підмиті озером, урвища обсипались попід саму дорогу. Рухатись слід дуже обережно

6.18. Дорогою під’їжджаємо до причалу №51 К, АРПК “Респект”. Від нього звертаємо ліворуч на вже зовсім розбиту дорогу з глибокими, заболоченими коліями. Ще й високий уривчастий берег каналу підходить за метр-півтора до самої колії. Рухаємось дуже повільно. За кілометр виїжджаємо до мосту асфальтової дороги сполученням Вілкове-Приморське-Спаське (що на Одеській трасі) (Фото. 159). Вісімнадцять з половиною кілометриів від місця ночівлі.

6.48. Переїхавши міст, звертаємо ліворуч на степову дорогу, що йде вздовж каналу, крізь Стенсовські плавні по території північної дільниці Дунайського біосферного заповідника.

На сьогодні це найбільш незручне місце ходового дня. Якщо попасти в дощ, виїхати з нього буде дуже важко.

(До речі: сам лиман знаходиться з східної сторони каналу, а на деяких картах він позначений з боку села Десантне. Це не зовсім так. Колись, до прокладання каналу лиман дійсно тягнувся від Жебриянської бухти аж під Десантне і з’єднувався з гирлом Мурза. На сьогодні будівництво каналу розрізало плавні лиману навпіл. Східну частину було осушено під поля. Західна його частина заросла очеретяником, рівень води впав і колишній лиман розбився на багато озерець, часто вже не зв’язаних між собою протоками).

Проїхавши вісім з половиною кілометрів вздовж каналу, минаємо перехрестя (Фото. 160), польова колія з якого відходить на захід в напрямку гирла Лаптиш на Парапорську дамбу.

Ми продовжуємо рухатись вздовж каналу і за чотири кілометри виїзджаємо до мосту та шлюзового комплексу (Фото. 161) та звертаємо праворуч по асфальту дороги Кілія-Ліски-Вілкове.

(Групам, які вперше знайомляться з нашим краєм, радимо прокладати маршрут від с. Приморське через Вілкове. Чудове містечко з національним колоритом, неофіціальна столиця липован, однієї з багатьох народностей Бессарабії).

9.20 По асфальту за кілька хвилин під’їжджаємо до початку Лісків. За лівим поворотом праворуч звертає головна (і єдина вровдовж села) вулиця, а ми, минаючи її, прямуємо далі до правого повороту на виїзд з села і початок дороги на Кілію.

9.58. За 38 хвилин, під зустрічний, сильний вітер, долаємо 18 кілометрів до насосної станції, що біля рибпункту та причалу Лісковського рибгоспу. Робимо привал, заховавшись від вітру між осокорів на території станції.

Ще за чотири кілометри минаємо хутір Ліски (зо п’ять хат), що розташувався під самою дамбою прикордонної смуги. Від нього десять хвилин руху і ми переїжджаємо міст біля самого берега Соломонового русла Дунаю через канал Лаптиш (Фото. 162). Канал вирито по старому руслу гирла Лапитиш. Він відділяє материкову частину дельти Дунаю від острова Салманівський по якому ми тільки но проїхали.

Від Лаптиша до мех. бригади кілійського СП три кілометри і десять хвилин руху. Від неї ще 15 хвилин і ми в’їжджаємо до Кілії (Фото. 163).

11.04. На перехресті об’їзної дороги звертаємо праворуч і проїхавши два квартали звертаємо на вул. Пролетарську і по ній виїжджаємо до автостанції районного центру Кілія. Відмічаємо документи у диспетчера АС.

12.20. З перехрестя площі автостанції рухаємось во ринковій вулиці в західному напрямку. За три квартали звертаємо ліворуч на вулицю з одностороннім рухом і, проїхавши ще кілька кварталів, на перехресті з вулицею Киченко звертаємо знову праворуч, на захід. Доїхавши майже до її закінчення звертаємо праворуч в провулок і по ньому на захисну дамбу на березі гирла Тоймачук (Фото. 164).

На дамбі звертаємо праворуч і, минувши міський пляж, обїхавши насосний пункт, перетинаємо перехрестя дороги поромна переправа – Маяки (Фото. 165).

За перехрестям ще з кілометр (до повороту на Кілійський пором на о. Кислицький) йде дорога з бетонних плит. За поворотм починається грунтова дорога по захисній дамбі. Перші кілометри вона ще нормально вкатана та широка. Далі в дуже поганому стані.

13.10. Минаємо шлюз Кофа (Фото. 166). Канал, що з’єднює гироло Тоймачук з озером Китай збудовано по старому руслу Дунайської протоки. Тут закінчується острів Степовий і дамба переходить до материкового берегу русла Тоймачук які всі назівають - Кислицьке русло.

За три кілометри від шлюзу на крутому закрузі Дунаю минаємо напіввисохле русло Степове. Якщо зїхади з дамби до берега – чудове місце для відпочинку. Ще за кілометр минаємо насосний пункт кислицьких рисових чеків.

13.48. Проїзджаємо бригаду і тік. За півкілометри до нього ще одне непогане місце для відпочинку та риболовлі. Для купання берег тут зависокий і в «повну воду» відразу під берег глибина до трьох-чотирьох метрів. З купанням треба бути обережним – саме на цій закрузі фарватер підходить близько до берега, течія швидка з водоворотами.

Попереду гримить грім, небо над Ізмаїлом затягнуте хмарами. Про всяк випадок набираємо швидкості і без привалів, минувши товарну ферму, другу Кислицьку переправу, ще один чековий на сосний пункт, вїзджаємо до околиці села Кислиця з боку колишньої військової частини бригади морської прикордонної охорони і від неї виїзджаємо на центральну вулицю села (Фото. 167). Ремонтуємось бо по звалищам околиці знову попробивали колеса.

За селом півтора кілометри і перетинаємо 1-ий Кислицький шлюз з насосною станцією, який веде до нагульних ставків рибгоспа «Придунайський рибак». Асфальт тут мокрий видно зовсім недавно пройшов дощ. В нашик краях так буває, що дощ проходить вузькою смугою, причому весь час однаково – заливаючи одні села і ані краплини в сусідньому.

П’ятнадцять хвилин руху і перетинаємо міст через канал “Желязка” (2-й канал нагульних ставків). За поворотом траси минаємо 1-шу поромну переправу на острів Кислицький. Від порому асфальт закінчується і п’ять кілометрів ми трясемось по бетонним плитам захисної дамби Кислицького русла.

Двадцять хвилин від шлюзу “Желязка” і ми, минувши 1-ий риборозплідник, зупиняємось на вже останній привал маршруту перед Старонекрасівсьим шлюзом (Фото. 168).

Від шлюзу за два з половиною кілометри вїжджаємо до Старої Некрасівки. Від її центру до лісу санітарної зони Їзмаїлу п’ять кілометрів (Фото. 169); до будинку нашого Центру – дев’ять.

Рівно о четвертій годині зупиняємось під парадним нашого Центру. Маршрут закінчено.

За день подолано - 96 км., за 6 год. 30 хв. чистого ходового часу.

КРАЄЗНАВЧА РОБОТА

Враховуючи фінансові труднощі підготовки походу та його стислий термін, група готувала краєзнавчу мету, як:

– топонімічні та топографічні дослідження невеликого об’єму;

– пошук та дослідження сполучення між правим та лівим берегом р. Дністер на ділянці Турунчукських плавнів;

– суспільно-корисна робота (посильний ремонт пам’ятника «Переправи», прибирання місць ночівель та привалів (по потребі).

По першому питанню:

– доволі багато назв топографічної карти не відповідають своєму дійсному місцезнаходженню на місцевості. Як приклад – балка Фурмушика, Тарутинського району насправді знаходиться західніше від нанесеної на 3,5 км;

– верхів’я балки Карасулак (Чорна вода) насправді не називається «Кайнаки». Місцеві жителі так називали невеличке урочище в самому верхів’ї а не саму балку;

– зібрані історичні дані зв’язані з населеними пунктами по маршруту:

Ø с. Орловка – засноване у 1814 році. Перша назва – Картал. Переіменоване у 1946 р. Радянська влада була встановлена у 1917 р. У 1924 році члени підпільної організації села брали участь у Татарбунарському повстанні. Згодом були заарештовані. На території сільських земель знайдені залишки поселення мідної епохи та гето-дакський могильник. Ближче до озера Кагул у ІІІ-V ст. розташовувалось поселення з змішаним населенням в складі якого були і слов’яни Черняховської культури.

Ø с.Котловина – засноване у 1814 році болгарськими колоністами (тепер село майже на 90 відсотків – гагаузьке). Перша назва до 1948 року – Болбока. Під час румунського правління в селі діяли підпільні організації. В межах села знайдені залишки поселень епохи бронзи (ІІ тісячоліття до н.е.) і два поселення перших віків нашої ери в складі населення яких були слов’яни.

Ø с. Владичень – засноване у 1812 році болгарами з Македонії (тепер більшість жителів – молдавани). Перша назва до 1946 року – Імтутиця. В межах села – поселення епохи міді, піздньої бронзи салтово-маяцької культури та періоду Київської Русі.

Ø с. Виноградівка – засноване у 1811 році на місці татарського села Курчі (в перекладі – «з’єднання балок). На території села знаходяться факти епохи бронзи скіфського періоду.

Ø с. Табаки – засноване у 1812 році болгарськими переселенцями. На заклик народного болгарського героя Хрісто Ботєва з жителів села формувались загони, які брали участь у визвольній боротьбі проти турецького іга у 70-х роках ХІХ сторіччя.
На території села знайдено залишки стоянки періоду мезоліта, поселення та погребіння епохи раннього заліза.

Ø смт. Біляївка – доказових фактів про час заснування населенного пункту немає. В письмових джерелах вперше згадується у 1790 роках, коли між Дніпром та Бугом з’явились перші поселення запорожських козаків, що несли службу в формуваннях Чорноморського війська. Назву села пояснюють двома версіями:

– топонім з’явився від назви озера Біле, на березі якого початково селились козаки;

– навколишні землі наприкінці XVIII-го сторіччя належали першому кошовому атаману Чорноморського козачого війська С.І. Білому

Ø с. Маяки – перші письмові згадки відносяться до 1421 року, коли литовський князь Вітовіт збудував тут замок який і було названо «маяк». Після загарбання Молдови Туретчиною в Маяках працював узвіз і пристань до яких сплавляли ліс з верхів’їв Дністра. Коли в кінці XVIII-го сторіччя північне Причорномор’я було звільнене від турків в Маяках почали селитись біглі селяни та колишні запорожці.

Ø с. Семенівка – засноване на початку ХІХ сторіччя. Археологічно дуже цікавий район, оскільки навколо села знайдені залишки поселення та могильні кургани епохи бронзи, а також античне поселення та сарматське погребіння.

Ø с. Троїцьке – засноване у 1785 році. Названо на честь поміщика Троїцького.

Ø с. Яськи – переше письмове згадування про село датується 1780 роком. Перші поселенці – запорожські козаки, біглі кріпаки.

Ø с. Надєжда – засноване близько 1820 року, як німецька колонія. Пізніше тут селились біглі кріпаки з західних губерній Росії. Перша назва – Ейгенфельд.

Ø с. Виноградне – засноване у 1821 році задунайськими болгарами на колишньому татарському поселенні Хасан-Батир. Так воно і називалось до 1945 року. На території села знайдено залишки поселення епохи піздньої бронзи і перших віків нашої ери.

Ø с. Делень – засноване у 1830 році задунайськими болгарами, що пеореселились сюди після російсько-турецької війни 1828-1829 рр. на колишньому татарському поселенні Давлєт–Агач. Основною роботою поселенців було видобутка та оброблення будівельного каменю.

Ø смт. Арциз – теріторія міста та його околиці були заселені давно. Про це свідчать чотири скіфських кургани, що розташовані на березі Чаги (притока Когильника) західніше від Арцизу. Сам Арциз заснований німцями у 1816 році, які переселились сюди з під Вютембергу. Поселення дістало назву від французького міста Арси (за німецькою транскрипцією – Аrsis), біля якого 12-16 березня 1814 року російські, австрійські та баварські війська отримали перемогу над армією Наполеона.

Ø с. Вознесенка – засноване у 1819 році переселенцями з Курської губернії. Під час правління буржуазної Румунії (1930 роки) в селі діяла підпільна організація, яка підтримувала зв’язок з підпіллям Арцизу.

Ø смт. Овідіополь – на початку XVIII-го сторіччя на місці сьогоднішнього містечка було турецьке укріплення Хаджи-Дере (Хаджидер, Аджидер). У 1769 році, під час російсько-турецької війни (1768-74), фортецю захопили запоріжські козаки, але скоро, під натиском турецький військ, залишили її. У 1789 році відбудовану турками фортецю захоплюють російські війська. За документами Ясського договору 1791 року фортеця відійшла до Росії. На її території почали селитись українці, прийшлі з Бессарабії молдавани. З лютого 1792 року в місті селяться козаки Чорноморського війська разом з своїми сім’ями.

Ø смт. Затока – Бугаз (таку назву населений пуект носив до 1947 року) заснован вихідцями з Аккерману. Основна спеціалізація його жителів – видобуток та експорт піску. Недалеко від Бугазу на березі Будакського лиману знайдено залишки античного поселення з кладами древньогрецьких та римських монет.

Ø с. Вольне – засноване у 1828 році на місці татарської стоянки. До 1940 року – Іссерлія, що в перекладі з тюркського означає «каторга».

Ø с. Миколаївка – засноване у 1789 році біглими кріпаками та старообрядцями. До радянської влади стара назва – Калагія. На території села знайдені залишки поселення епохи бронзи, а також велике скіфське поселення та два могильних кургани.

Ø с. Тузли – засноване наприкінці XVIII-го сторіччя чабанами, що кочували по дунайському степу з отарами овець. Частина жителів почала займатись видобутком солі з місцевих лиманів, які мають рівень солі на п’ять пунктів вище за морську. Назва села від тюркського «туз» - сіль.

Ø с. Рибальське – засноване у 60-х роках ХІХ сторіччя. Стара назва – Мартаза. Заснували селяни-переселенці з Таврії. Пізніше стали переселятись безземельні селяни з Молдавії.

Ø с. Лиман – засноване у 1812 році заможними задунайськми козаками на місці татарського поселення. Перша назва – Золокарь, Золокари.

Слід зазначити, що деякі назви поселень, природних об’єктів, форм рельєфу насправді називаються місцевим населенням інакше від картографічного і мають цікаве тлумачення, зв’язане не тільки з мовними особливостями, але й із місцевими легендами та повір’ями; достатнє число позначень поселень, місцевих сполучень нині не існують, знаходяться на цей час в іншому місці або взагалі мають іншу якість.

Із цими питаннями ми звернулись до працівників музею Придунав’я. І якщо серед наукових співробітників ми знайшли розуміння і навіть змогу багаторічної співпраці (з розробкою маршрутів та плану походів по районам, які ïх цікавлять), то від керівництва музею отримали повну відмову в цьому питанні, мотивовану ненауковістю висновків та навіть можливих!!! результатів пошукової роботи зробленої дітьми, недоцільністю роботи у подібному напрямку.

Нажаль, спеціалістів, які могли б працювати в з’єднанні з дитячою спортивною групою в області екології, історії, археології, гідрографії, відгалужень біології та зоології (а саме такі, та їм подібні напрямки краєзнавчої роботи найбільш логічні та цікаві в походах по цьому району) ми залучити до співпраці не змогли.

Тому по другому питанню, стосовно дороги в плавнях Турунчука, робили висновки самостійно на власний розсуд.

Найголовніше те, що ми таки знайшли стару дорогу, що зєднувала береги Дністра в цьому регіоні. Більшість місцевих жителів не знають її розташування, та навіть про її колишнє існування.

Наступне:

– дорога має серповидну форму, загнуту на північний захід (хоча на картах зелена смуга на місці Тарненкового гирла загинається майже на південь);

– дамба з’єднана одинадцятьма мостами (Фото всіх мостів у описі шостого ходового дня стр. 52-63). Хоча дані від місцевих були зовсім різні: чотири, шість, дев’ять та навіть сімнадцять);

– всі мости, крім останнього (найзахіднішого) мають невелику довжину: від 15 м (найменший) до 35-40 м;

– вирогідне місце одинадцятого мосту розмите плавнями впровдовж близько 500 метрів;

– місцева назва «старосуворівська» навряд чи вказує на час побудови дороги. І навпаки – техніка побудови, облаштування мостових опор, їх матеріал, довжина прольотів, ширана дамби, матеріал насипу та його якість вказують на те, що будівництво дороги не могло проводитись після середини ХІХ сторіччя, або будівництво не мало стратегічного значення;

– з друго боку – не маючи ще Паланківського тракту та Кароліно-Бугазького мосту, дорога мала б мати найвигідніше міце переправи крайньо-південного розташування.

Всі спроби знайти згадку про побудову та значення переправи в Турунчукському гирлі ми не знайшли, а ні в архівах Ізмаїльського музею Суворова, а ні в архівах Білгород-Дністровська та Овідіополя.

По третьому питанню:

Згідно з планом маршруту ми веземо з собою бронзову фарбу для косметичного ремонту пам’ятника Переправи російських військ (Орловські плавні, Ренійський район).

Поновлення написів на пам’ятнику, розчищення та прибирання прилеглої місцевості, поновлення вогнища та місця відпочинку (саморобний стіл, лави) та ін., в залежності від фінансового стану Клубу та конкретної групи, стали вже обов’язковими для груп, які проходять плавні цього району тренувальними та ступеневими походами.

Крім пам’ятника, в степу є багато місць, які наша секція визначила об’єктами піклування.

Підсумки походу, висновки та рекомендації

Нитка маршруту, розроблена по найбільш типовому району степової зони України (зокрема Буджакський степ), включає центральну частину дунайських та гирлову частину дністровських плавнів. З пізнавального боку знайомить учасників з характерними рисами регіону: природними, економічними, історичними, етнологічними.

Термін проведення: від середини березня до листопада. Враховуючи можливість суміщення походу з відпочинком на чорноморському узбережжі – липень, серпень.

Щодо підсумку:

Маршрут походу розроблювався з огляду на необхідність виконання плану роботи та відпрацювання похідної практики груп клубу з базової підготовки. Більшість учасників групи до моменту виходу на маршрут вже мала практичну підготовку в проведенні подібних походів різних ступенів та категорій складності, та пройшла необхідний теоретичний курс. Проведений похід є сполучною ланкою в підвищенні спортивного досвіду та кваліфікації учасників клубу.

Враховуючи достатню фізичну складність цього району, а саме: включення до нитки маршруту різко пересіченої місцевості відрогів Подільської височини та відрогів Молдавських Кодр (північно-західна частина Буджакського степу), прикордонної смуги в районі Турунчукського гирла р. Дістер, група вважає, що і район, і, зокрема, маршрут (в декількох варіантах) можна прийняти до розглядання в рамках Єдиної класифікації туристських спортивних походів в класі велосипедних походів третьої категорії складності.

Найбільш характерними для категорування районами маршруту є ділянка Турунчукського острова (так звані “Драганські плавні”), та ділянка чорноморської низовини (Татарбунарський район – низка лиманів Шагани-Бурнас).

Ділянку Турунчукських плавнів можна представити, як суто спортивний, завчасно обумовлений в план-графіку маршруту, технічний день подолання окремої перешкоди.

Найбільш характерні перешкоди та ускладнення на маршруті:

D У технічному відношенні:

— при розробці маршруту група повинна подбати про розробку запасного варіанту руху (нитка денного переходу з використанням шляхів з поліпшеним покриттям та асфальтових доріг) на кожний ходовий день. За умови дощової погоди, рух по степовим дорогам стає неможливим з-за переважаючої присутності чорноземно-лугових солончаків, глин та суглинків;

— безвітряна (з слабким вітром) погода, явище дуже рідке. На протязі дня напрям вітру може змінюватись декілька разів;

— при проходженні по старим дорогам в зоні плавнів та лиманів слід пам’ятати про можливість серйозних поломок багажників та спиць коліс від необережного наїзду на висохлі стовбури очерету; травмування учасників внаслідок непередбачуваного зниження стійкості велосипеда під час руху по розбитому ґрунту, непомітному з-за полеглої, висохлої, і тому слизької високо-травної рослинності причорноморського степу;

— висока денна і нічна температура (що практично не дає змоги використовувати ранковий і вечірній час для планування ходового дня;

— повна відсутність великих лісових масивів, що зумовлює постійний рух під відкритим сонцем. Процентне відношення використання для цієї цілі лісосмуг невелике;

— більша частина зелених зон, позначених на картах (посадки, гаї держлісфонду, тощо), особливо у західній частині Буджакського степу, вже не існує;

— майже всі річки мають висохле русло, декотрі існують тільки на карті. Лише невелика кількість найбільших з них у нижній течії підтримується роботою насосних станцій і тільки в зрошувальний період;

— зрошувальні канали південно-західної частини зрошувальних систем підключаються до неї (системи) періодично;

— в плані орієнтування – карта М : 200 000 (КВКФ в/ч А 0783) досить часто на відповідає сучасному стану доріг (і польових, і з покриттям), подекуди назви балок зміщені від місця свого знаходження; здебільшого дороги районного підпорядкування не знаходяться на позначеному місці; розташування польових доріг може змінюватись з року в рік.
Декотрі, майже кожного року розорюються під час сільськогосподарських робіт, декотрі з’являються в нових місцях. Особливо це стосується польових колій під лісосмугами. Щодо основного профілю рельєфу – його можна брати за основу при розробці ходового дня, маючи на увазі, що всі верхові плато хребтів відрогів Подільської височини самі по собі теж пересічені, що на карті цього масштабу не позначено.

Для орієнтування можна порадити нову карту Київської картографічної фабрики випуску 01.2005 р. з географічною основою 2004 року. Вона значно точніша, але щодо дорожнього сполучення має ті самі помилки, що й попередня. Найкращим для орієнтування є використання карт обох видань, а іноді (північна частина маршруту) й використанння карт масштабу 1:100 000.

D З побутового боку:

– район дуже бідний на місця ночівель: лісові насадження, гаї, тощо;

– у наявності:

— обмеженість в достатній кількості палива. Здебільшого, навіть під лісосмугами, підготовка палива для вогнищ потребує багато часу (це теж зумовлює прискіпливий вибір місць ночівель);

— майже повна відсутність можливості забору питної води в природних умовах. Питну воду можна набрати лише у селах та на польових бригадах. Колодязі, які нанесені на картах, на 90 % відсутні, знаходяться або у занедбаному стані, або вода в них насичена домішками чи солями;

– особливу увагу при вживанні води треба приділити під час проходження північної частини Буджакського степу. Рекомендується не використовувати не підготовлену для вживання воду навіть якщо вона набрана в колодязях місцевих жителів. До вживання води протягом дня потрібно підготуватись завчасно, наприклад, вечором попереднього ходового дня.

Підсумки походу, виводи та рекомендації ст. 96 з 103

Це може бути просте кип’ятіння, а краще, збагачення мінеральними речовинами або легкими настоями (чай з звіробоєм, калиною, малиною, ожиною, ромашкою, шипшиною та ін. Ці та багато інших лікарських рослин можна знайти в степу і плавнях безпосередньо під час походу, який проводиться, зрозуміло, в літній період;

– при проходженні причорноморських степів треба приділити особливу увагу пересуванню учасників групи серед очеретів та травної рослинності піскових барханів. Для уникнення наслідків зустрічі з досить розповсюдженими в цьому районі каракуртом, гадюкою звичайною та степовою пересування за будь яких умов – в взутті та довгому вбранні.

Групі треба мати на увазі:

— квадрати Г3,Д3 (район «Березино») цієї ж карти (М : 200 000) - військовий полігон Одеського воєнного округу;

— приваблююча зелена смуга західного берега Білгород-Дністровського лиману – державний заказник;

— така ж смуга на узбережжі Чорного моря біля курорту “Лебедівка” – заказник обласного підпорядкування;

— рух по найбільш цікавій ділянці дунайського берега від Ізмаїлу до Орловських плавнів можливий з дозволу відповідальних осіб окремого прикордонного загону “Ізмаїл”;

— відвідування Державного національного парку “Дунайські плавні” – за попередньою домовленістю з дирекцією парку;

— узбережжя від Іллічівська через селища Кароліно-Бугаз, до с. Курортне – суцільна смуга баз відпочинку.

За основу для району Буджакського степу можна вважати нитки маршрутів:

Кільцевий (його можна починати за бажанням чи з Ізмаїлу, чи з Білгород-Дністровського):

— 1-ий варіант основної нитки: Ізмаїл – Дунайське (9) /Тут і далі цифра –кілометраж/) – І-ий шлюз с. Стара Некрасівка (5) – с. Кислиця (11) – гирло Степове, шлюз “Кофа” (14) – Кілія (11) – канал Картал (7) – о. Салманівський, с.Ліски (14) – смт. Вілково (11) – гирло Лаптиш (13) – лиман “Пожарний”, канал Дунай-Дністер, оз. Сасик (11) – коса Катранська (15) – чорноморська коса: “Прорва-4”, оз. Джантшейське, оз. Мал.Сасик (маяк), оз. Шагани (прорва “Сибірка”), оз. Карачаус (“Прорва-2”), оз. Алібей (“Прорва-1”), оз Карадіол, м. Бурнас, курорт “Лебедівка” (46) – с. Миколаївка (9) – с. Курортне (10) – с.с. Попаздра, Косовка, курорт Сергіївка, с. Біленьке (21) – с. Шабо (9) – м. Білгород-Дністровський, фортеця (11) – с.с. Садове,. Південне-держлісфонд (19) – с. Підгорне (11) – с. Нова Царичанка (12) – с. Лугове (5) – с. Благодатне, ур.Кіпервассер (17) – верх. уроч. Стрільбищне (11) – с. Фуратівка, верш.176 (17) – с. Миколаївка (5) – с. Анновка (7) – с. Єлізаветівка (5) – с. Червоноє (6) – с. Скриванівка (5) – с. Жовттневе (5) – с. Петрівка (4) – с. Нове Тарутіно (6) – с. Петрівка (4) – с.с. Булатівка, Натдгірне (10) – с. Іванчанка (6) - сел. Бородіно (11) – с. Весела Долина (9) – бал. Фурмушика – (8) – с. Введенка (15) – р. Джаллар (14) – смт. Арциз (12) – с. Теплиця (8) – с. Садове СТФ (9) – с. Лужанка (7) – с. Рівне (6) – с. Вольне (9) – с. Дмитрівка, став (9) – монастир верх р. Малий Котлабух (11) – с. Олександрівка (6) – верх. р. Великий Котлабух (10) – с. Червоноармійське (11) – бал. Карасулак, Троянів Вал , с. Жовтневе (18) – м. Болград (10) – с. Виноградівка (8) – с. Владичень (14) – с. Котловина (10) – кург. Барта (6) – оз. Кагул (17) – гирло Картал, с. Орловка (12) – ур. “Орловка”, пам’ятник переправи (9) – прот. Скунда (11) – прот. Репіда (12) – Ізмаїл (4).

Всього активним способом — 659 км.

— 2-ий варіант основної нитки (на випадок штормової погоди в районі “коса Катранська - м. Бурнас”): Ізмаїл – Дунайське (9)) – І-ий шлюз с. Стара Некрасівка (5) – с. Кислиця (11) – гирло Степове, шлюз “Кофа” (14) – Кілія (11) – канал Картал (7) – о. Салманівський, с.Ліски (14) – смт. Вілково (11) – гирло Лаптиш (13) – лиман “Пожарний”, канал Дунай-Дністер, оз. Сасик (11) – коса Катранська (15)– шлюз Дунай-Дністер, оз. Джантшейське (бази с. Лиман), оз. Мал. Сасик (бази с. Приморське), оз Шагани (24) – оз Магалевське (10) – оз. Мартаза (4) – оз Будури (4) – мис Камчатський Ріжок (6) – оз. Карачаус, с. Царичанка (12) – оз. Алібей (11) – стара тузлівська дорога, переправа озера Алібей-Хаджидлер (12) – с. Весела Балка, оз Карадіол (13) – оз. Бурнас (8) – с.Тузли (9) – оз. Солене, с. Базарьянка (6) – курорт “Лебедівка” (7) - с. Миколаївка (9) – с. Курортне (10) – с.с. Попаздра, Косовка, курорт Сергіївка, с. Біленьке (21) – с. Шабо (9) – м. Білгород-Дністровський, фортеця (11) – с.с. Садове,. Південне-держлісфонд (19) – с. Підгорне (11) – с. Нова Царичанка (12) – с. Лугове (5) – с. Пасічне (4) – с.Введенка (верх. ставу), р. Чілігер (14) – бал. Фурмушика (11) – с. Василівка (9) – дол. Кашпалат, р. Чага (12) – с. Мирнопілля (8) - смт. Арциз (12) – с. Теплиця (8) – с. Садове СТФ (9) – с. Лужанка (7) – с. Рівне (6) – с. Вольне (9) – с. Дмитрівка, став (9) – монастир верх р. Малий Котлабух (11) – с. Олександрівка (6) – верх. р. Великий Котлабух (10) – с. Червоноармійське (11) – бал. Карасулак, Троянів Вал , с. Жовтневе (18) – м. Болград (10) – с. Виноградівка (8) – с. Владичень (14) – с. Котловина (10) – кург. Барта (6) – оз. Кагул (17) – гирло Картал, с. Орловка (12) – ур. “Орловка”, пам’ятник переправи (9) – прот. Скунда (11) – прот. Репіда (12) – Ізмаїл (4).

Всього активним способом — 641км.

Лінійний (початок теж за вибором групи: чи з Ізмаїлу, чи з Білгород-Дністровського):

— 1-ий варіант основної нитки: Білгород-Дністровський – с. Шабо (11) – с. Прибережне (9) – с. Біленьке (6) – курорт “Сергіївка”, Будакський лиман (11) – с. Курортне (10) – с. Миколаївка ПТФ (11) – курорт

“Лебедівка” (9) – чорноморська коса: мис. Бурнас,оз Карадіол, оз. Алібей (“Прорва-1”), оз. Карачаус (“Прорва-2”) оз. Шагани (прорва “Сибірка”), оз. Мал.Сасик (маяк), оз. Джантшейське, “Прорва-4”, коса Катранська (46) – с. Приморське (16) – смт. Вілково (17) – с. Ліски, шлюз каналу Дунай-Дністер (9) – гирло Лаптиш (4) – лиман Грабовський (23) – с. Новомиколаївка (8) – с. Миколаївка (4) – с. Нерушай (6) – Троянів вал (11) – с. Борисівка (16) – смт. Татарбунари (9) – р. Чілігер (5) – с. Нова Олександрівка (9) – с. Долинка (8) – с. Новосьоловка (12) – піонер. табори р. Сарата (15) – с. Плахтієвка (9) – с. Миронопілля (7) – с. Пасічне (8) – гослісфонд в верх. долини “Стрельбищна” (11) – с. Петропавлівка (7) – р. Сарата с. Міняйлівка (7) – с. Фуратівка (7) – с. Новосьоловка (6) – с. Анновка (6) - с. Єлізаветівка (4) – с. Благодатне – (9) – с. Новочілка (4) – с. Петрівка (6) – с. Новоукраїнка (7) –
с. Височанське (8) – р. Сака СТФ (7) – с. Надрічне (6) – с. Іванчанка (6) – р. Когильник ж/д роз’їзд “Лейпциг”(14) – с. Підгорне (4) – с. Малоярославець-2 (15) – с. Малоярославець-1 (11) – р. Киргиж-Китай, с. Вольне (12) – с. Дмитрівка, став (7) – р. Малий Котлабух, монастир (11) – с. Олександрівка (6) – р. Великий Котлабух (11) – бал. Кайнаки, став (13) – Троянів Вал, Табаки (13), Болград (6) - с. Виноградівка (8) – с. Владичень (14) – с. Котловина (10) – кург. Барта (6) – оз. Кагул (17) – гирло Картал, с. Орловка (12) – ур. “Орловка”, пам’ятник преправи (9) – прот. Скунда (11) – прот. Репіда (12) – Ізмаїл (4).

Як видно з вищеописаного, на відміну від класичного, планування цього маршруту логічно потребує два основних варіанта. Такий підхід до розробки маршруту необхідний лише тому, що проходження першого варіанту (пустельна зона чорноморської коси Бурнас-Катранка) при витримані всіх вимог (висока фізична та психологічна підготовка групи, забезпечення спорядженням для подолання водних перешкод, приготування їжі в умовах відсутності палива, зберігання запасу питної води на 2-3 дні та ін.), можливий тільки за умов сприятливої погоди, що трапляється не дуже часто.

При плануванні проходу «старосуворовської» дороги плавнями Турунчука потрібно вважати на рівень опадів попереднього сезону. При сніжній зимі та дощовій весні, проходження дев’ятикілометрової ділянки може зайняти не меньш одного ходового дня.

Зона плавнів (особливо Дністровських) небезпечна залишками боєприпасів часів Другої, та навіть, Першої світових воєн.

З краєзнавчого, пізнавального боку в районі: вже згадані – Білгород-Дністровська фортеця, розкопки поселення Тир, городищ Овідіопольського району (східний берег Білгород-Дністровського лиману); залишки Ізмаїльської фортеці – діорама “Штурм фортеці Ізмаїл”, музей О.В. Суворова, музей Придунав’я, музей Дунайського пароплавства, музей Дунайської флотилії, Покровський собор; археологічний музей та залишки римської дороги на дунайському початку Троянового Валу с. Новосільське; музей Татарбунарського повстання (смт. Татарбунари); зона Дністровських плавнів (Турунчукське гирло, Біляєвський район); зона дунайських плавнів екозаповідник “Дунайські плавні” смт. Вілкове, Кілійського району, зона ендемічної рослинності по північним берегам лиманів західного узбережжя Чорного моря.

Щорічно на початку липня в масиві Лебедівського заказника скаутами м. Білгород-Дністровський проводиться двотижневий джампінг “Стежина Хитрого лиса”.

З усіх питань організації походу, прийому та розміщення туристських груп можна звертатись до працівників Ізмаїльського Центру позашкільної роботи (адреса, телефон - § 1, розділу «Додаткові дані про туристський похід”).